1. Великий тлумачний словник сучасної мови

мовити

мо́вити

-влю, -виш; мн. мовлять; недок. і док., перех. і без додатка.

Висловлювати вголос свої думки; говорити, казати.

До слова мовити у знач. вставн. сл. — уживається для вирізнення слів, сказаних принагідно.

Нічого мовити у знач. вставн. сл. — уживається для висловлення обурення, невдоволення чим-небудь.

Правду мовити у знач. вставн. сл. — уживається для підкреслення істинності, правдивості висловлювання.

Так [би] мовити у знач. вставн. сл. — уживається за бажання висловитися більш точно, точніше охарактеризувати що-небудь.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мовити — мо́вити дієслово недоконаного і доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. мовити — Говорити, казати, кн. висловлюватися, р. мовляти; (на вічу) промовляти. Словник синонімів Караванського
  3. мовити — див. говорити; сказати Словник синонімів Вусика
  4. мовити — [мовиетие] моўл'у, -виеш, моўл'ат'; нак. моў, моўтеи Орфоепічний словник української мови
  5. мовити — МО́ВИТИ, влю, виш; мн. мо́влять; недок. і док., що і без прям. дод. Висловлювати вголос свої думки; говорити, казати. – Ой ви, діти – квіти наші! Наварю вам горщик каші. Поїсте ви до смаку, – Мовить баба у кутку (Л. Словник української мови у 20 томах
  6. мовити — до сло́ва мо́вити. Уживається для вираження наміру принагідно щось сказати; варто зазначити. До слова мовити, як не прикро, але сучасні драматурги, за невеликим виключенням (винятком), ще не створили в своїх п’єсах образів... Фразеологічний словник української мови
  7. мовити — ГОВОРИ́ТИ (передавати словами думки, почуття тощо, повідомляти про щось), КАЗА́ТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ВИМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИ, МО́ВИТИ, МОВЛЯ́ТИ заст., ПОВІДА́ТИ заст., ПРОРІКА́ТИ поет., РЕКТИ́ заст., поет., БА́ЯТИ фольк., ДЕ́ЙКАТИ діал. Словник синонімів української мови
  8. мовити — Мо́вити, мо́влю, -виш, -влять; мов, мо́вмо, мо́вте; мо́влячи Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. мовити — МО́ВИТИ, влю, виш; мн. мовлять; недок. і док., перех. і без додатка. Висловлювати вголос свої думки; говорити, казати. — Ой ви, діти — квіти наші! Наварю вам горщик каші. Поїсте ви досмаку, — Мовить баба у кутку (Гл., Вибр. Словник української мови в 11 томах
  10. мовити — Мо́вити, -влю, -виш гл. Говорить. Мовивши слово, треба бути паном. Ном. № 10671. Казала б, та уста не мовлять. Г. Барв. 72. Раз то мовить по грецьки, удруге по турецьки. Лукаш. 43. Він дожидав, не мовлячи слова, духу не зводячи, блідий. МВ. ІІ. 190. З великого жалю, я слова не мовлю. Лукаш. 83. Словник української мови Грінченка