могила

МОГИ́ЛА, и, ж.

1. Яма для поховання померлого.

Там матір добрую мою. Ще молодую – у могилу Нужда та праця положила (Т. Шевченко);

Брянського в тих же парусинових чобітках загорнули в плащ-палатку й опустили в могилу (О. Гончар);

Під Ленінградом у могилі чесній Лежить мій друг, що вмер за Ленінград (М. Рильський);

// Місце поховання і насип, горбик на ньому.

Викопали хлопці яму чумакові; Наспід положили дошки ясенові; .. Вивели могилу, помолились Богу Та й пішли збираться мовчки у дорогу (Я. Щоголів);

Ми поїхали з Канева на Шевченкову могилу низом, понад Дніпром (І. Нечуй-Левицький);

* У порівн. А кругом тихо, як у могилі (Панас Мирний);

[Адам: ] Жадного слова не можуть видобути з нього. Мовчить, як могила (Мирослав Ірчан).

2. перен. Смерть.

– Пусте... тут, знаєш, могила тільки поможе. Після смерті старих піде все краще, – потішав його Рустем (М. Коцюбинський);

– Все! – вигукнув він, весело похитуючись. – Капець!.. Тут наша могила! (О. Гончар);

// у знач. пред. Кінець, смерть.

Де з'явиться наша сила – там фашисту могила (прислів'я).

3. Високий насип на місці давнього поховання.

Високії ті могили, Де лягло спочити Козацькеє біле тіло, В китайку повите. Високії ті могили Чорніють, як гори, Та про волю нишком в полі з вітрами говорять (Т. Шевченко);

Сивий Улас Рева, дебелий, як віл, стоїть на скіфській могилі з двома круторогими волами і вдивляється в степ (О. Довженко);

Не бував ти у наших краях! Там же небо – блакитні простори... Там степи, там могили, як гори (П. Тичина).

(1) Бра́тська моги́ла – спільна могила, в якій поховані ті, хто загинув на війні або в боротьбі за спільну справу.

Надвечір того ж дня у братській могилі ховали загиблих під час бою воїнів (А. Шиян);

(2) Моги́ла Невідо́мого солда́та – могила безвісного воїна, яку вшановують як пам'ять про всіх, що полягли в боях за Батьківщину.

Як символ великої скорботи, символ невгасимої любові і вдячної пам'яті Батьківщини про безсмертний подвиг її синів і дочок, що полягли в роки війни, горить Вічний Вогонь Слави на могилі Невідомого солдата біля Кремлівської стіни (з публіц. літ.);

(3) Сторожова́ моги́ла – високий земляний насип при дорозі, на кордоні і т. ін., який був місцем перебування сторожі.

Припорошений весняною пилюкою степ збігає на південь і стигне там голубим маревом: суворою лінією стоять по ньому сторожові могили, насипані, може, татарвою, а може, волелюбним козацтвом, що .. боронило ці степи від ворожих навал (Григорій Тютюнник);

(4) Чо́рна моги́ла – слов'янський курган 10 ст. в м. Чернігові, на якому, за місцевими переказами, було поховано князя Чорного, легендарного засновника Чернігова.

Чорна могила – одне відоме поховання давньоруського князя – сучасника Святослава (з наук.-попул. літ.).

◇ (5) [Аж] до [са́мої] моги́ли – протягом усього життя, до кінця свого життя; завжди.

– Я Омеляну Овсійовичу завдячуватиму до могили, – бив себе кулаком у груди Федір (В. Логвиненко);

За юних літ Нам видиться видимий світ Так свіжо, як його б хотіли Ми бачити аж до могили (М. Рильський);

// із запереч. ніколи.

– Взяла ти, Мар'яно, моє серце, і не буде йому покою до самої могили (С. Васильченко);

Дитина навчається книжної мови з свого журналу, помалу звикає до цієї мови, вона потроху стає йому “його мовою”, і ця мова не забувається аж до могили (Рідна мова);

Вбива́ти (забива́ти) / вби́ти (заби́ти) оси́ковий кіло́к (кіл) [у моги́лу] див. вбива́ти¹;

Відпочива́ти (лежа́ти) / відпочи́ти в землі́ (в моги́лі) див. відпочива́ти;

Вме́рти як у моги́лі див. умира́ти;

В моги́лі спочи́ти див. спочива́ти;

(6) Живи́й у моги́лу полі́зеш (д) див. полі́зти;

Живи́м у я́му (в домови́ну, в моги́лу, в зе́млю і т. ін.) ляга́ти (лі́зти, іти́ і т. ін.) / лягти́ (піти́, полі́зти і т. ін.) див. ляга́ти;

Заганя́ти / загна́ти в домови́ну (в труну́, в моги́лу, до моги́ли, у гроб, у гріб, на той світ і т. ін.) див. заганя́ти¹;

Зво́дити / звести́ в моги́лу (в труну́) див. зво́дити;

Земля́ (моги́ла) покрива́є / покри́ла див. земля́;

Зійти́ / схо́дити в моги́лу (в зе́млю) див. схо́дити;

Знайти́ кіне́ць (моги́лу, ві́чний спочи́нок) див. знахо́дити;

Кла́сти (вклада́ти) / покла́сти (вкла́сти, положи́ти) в домови́ну (в моги́лу, в я́му, в труну́ і т. ін.) див. кла́сти;

Копа́ти я́му (моги́лу) див. копа́ти¹;

Лежа́ти в землі́ (в моги́лі) див. лежа́ти;

Лягти́ / (рідко ляга́ти) в моги́лу (в домови́ну, в гріб, в я́му і т. ін.) див. ляга́ти;

На краю́ моги́ли див. край¹;

На́че (нена́че і т. ін.) моги́лою [тебе́] прида́вить див. прида́влювати;

Не забу́ти дові́ку (пові́к, до моги́ли, до сме́рті і т. ін.) див. забува́ти;

(7) Обома́ нога́ми вже в моги́лі – такий, що скоро помре; безнадійно хворий, немічний.

[Мати:] Петро он обома ногами вже в могилі, а й той перед ними [фашистами] шапки не зняв, не схилив голови (Ю. Збанацький);

Піти́ в моги́лу (з життя́, від нас, до Бо́га і т. ін.) див. піти́;

Полі́зти / (рідко лі́зти) живце́м (живи́м) у моги́лу (в я́му) див. полі́зти;

Положи́ти в домови́ну (у моги́лу, в я́му, в гроб і т. ін.) див. положи́ти;

[Сира́] земля́ (моги́ла) узяла́ (забра́ла, прийняла́ і т. ін.) див. земля́;

Склада́ти / скла́сти у труну́ (в моги́лу) див. склада́ти;

Стоя́ти над моги́лою (над гро́бом) див. стоя́ти;

Стоя́ти одніє́ю (одно́ю) ного́ю в моги́лі (рідше в труні́, в гро́бі і т. ін.) див. стоя́ти;

Ти́хо, як (мов, немо́в) у моги́лі див. ти́хо;

(8) Узяла́ моги́ла кого – хто-небудь помер.

Гей, однолітки, чи й вам так болить часом серце? Та де! – Тих узяла могила, а решта замкнулася в баштах поважної старості (Ю. Яновський);

Хили́ти до моги́ли див. хили́ти;

(9) Хіба́ що (ті́льки) моги́ла ви́править кого – хто-небудь залишиться таким, як є, не стане кращим; ніщо не змінить когось.

Михайло спохмурнів. “Ні, таки цього Івана, мабуть, хіба що могила виправить” (Ю. Збанацький);

– Ні, його, мабуть, тільки могила виправить, – зітхнув Цигай (Яків Баш);

Хоч живи́м (живце́м, живо́му) у зе́млю (в моги́лу, в гріб і т. ін.) лізь (рідко клади́сь) див. лі́зти;

Хоч [живце́м (живи́м)] у домови́ну (у я́му, у моги́лу і т. ін.) ляга́й див. ляга́ти;

(10) Як (мов, нена́че і т. ін. ) у моги́лі:

а) тихо, сумно і т. ін.

Сиділи мовчки, у хаті було як у могилі (з газ.);

б) (зі сл. ти́хо.) уживається для підсилення зазначеного слова; дуже, надзвичайно тихо.

У Карпа заболіли руки від щирого вибивання [у двері]... А кругом тихо, як у могилі (Панас Мирний);

На якусь мить стало тихо, як у могилі (О. Гончар);

Ось він [співець] руку здійняв, в ту ж хвилину Стало тихо, неначе в могилі (Леся Українка);

(11) Як моги́ла, зі сл. мовча́ти. – уживається для підсилення зазначеного слова; стійко.

[Адам:] Жадного [жодного] слова не можуть видобути з нього. Мовчить, як могила (Мирослав Ірчан);

– Женю, ти нас знаєш: раз мовчати, то будемо, як могила, ге? – відповів за всіх Тарас (Ю. Мокрієв).