могила

ГОРБ (невелике округле підвищення земної поверхні), ПА́ГОРОК, ПА́ГОРБ, ПРИ́ГІР, ПРИ́ГІРОК (ПРИ́ГО́РОК), ЗГІ́РОК, ПРИ́ГОРА, СУ́ГОРБ, КУЧУГУ́РА, ШПИЛЬ, ГОРБО́ВИНА, ГОРБИ́НА рідше, ПЕРЕ́ГІРОК рідше, БУГО́Р розм. рідше; КУРГА́Н (високий земляний насип); МОГИ́ЛА (перев. зі стародавнім похованням). Чорні жупани та свити, чорні шапки, кінські голови наче вкрили горби, сугорби й долини й переярки. Пригорки й долини ворушились, неначе живі (І. Нечуй-Левицький); Вівса і ячмені вкрили пологі пагорби (В. Кучер); На пригорі стоїть собі, Неначе дівчина, Хатина (Т. Шевченко); З пригірка від Пилип'юкової хати ще раз застогнала трембіта і затихла (І. Франко); Як білочка на деревину в лісі, так вона збігла прудко на згірок (Панас Мирний); Чомусь я тепер не можу злізти навіть на невелику пригору без задишки (Леся Українка); Правий (берег) — гори, кучугури і переярки в лісах. Лівий — мілини, пісок, верболози (Ю. Смолич); Одразу ж за шпилем, де Дніпро, прийнявши деснянські води, повертав праворуч, вітер затих (С. Скляренко); На Заваллю, де горби чергувалися з видолинками, трудно перезимувала озимина: від лугу вимокла, на горбовині, ошмалена вітром, вимерзла (В. Бабляк); Синів ліс по горах та перегірках (А. Свидницький); Всі степи, бугри з гаями Снігом замело (П. Грабовський); Ми на кургані Високого Замку. Велична панорама розкривається перед очима (Л. Дмитерко); Дніпро, Україну згадаєм, Веселі селища в гаях, Могили-гори на степах (Т. Шевченко).

КІНЕ́ЦЬ присудк. сл. (кому, чому, рідше для кого-чого або без додатка — вживається для того, щоб підкреслити остаточне, безумовне припинення чогось, загибель кого, чого-небудь), АМІ́НЬ розм., МОГИ́ЛА розм., А́МБА розм., БА́СТА розм., КАЮ́К розм., КАПУ́Т розм., КАПЕ́ЦЬ розм., КВИТ розм., ТРУБА́ розм. Кінець подорожі, — Вже зіроньки гожі Сіяють на небі ясному (Леся Українка); — Гляди, Маковею, вдруге розгубишся: тоді амінь тобі! (О. Гончар); "Ну, — думалось йому неясно, — зараз скажений псюга цапне мене іклами за ніс — і амба" (Є. Гуцало); Годі з вами цяцькатись! Баста! (О. Гончар); — Зайдемо під повітку, а то побачить мама через вікно, і каюк нашій розмові (Ірина Вільде); Якби з Сокирами прийшли і Топорища, Тоді-то був би нам капут (Є. Гребінка); Він подумав, що в темряві німці легко можуть підкрастися по дорічному схилу дамби — і тоді їм обом капець. Йому і тому хлопчикові (О. Сизоненко); Землеміра викликати та й хай розпланує, розмірить і квит (А. Головко); — Стривай, Ганджібаєв.., тут труба нам буде! Зачекаємо роту! (Ю. Бедзик).

МОГИ́ЛА (заглиблення в землі, в яке ховають тіло покійного; місце похорону й насип на ньому), ДОМОВИ́НА, ГРІБ (ГРОБ) розм.; Я́МА, ДІЛ діал. (заглиблення в землі для похорону); ПОХОВА́ННЯ (місце похорону); ГРОБО́К, ГРО́БИК (насипаний горбик землі на місце, де поховано померлого); КУРГА́Н (високий насип на місці давнього поховання); ГРОБНИ́ЦЯ, СКЛЕП, КРИ́ПТА, ГРОБОВИ́ЩЕ (спеціальна споруда, де ховають тіло померлого); МАЙДА́Н спец. (стародавнє місце похорону). Так Калинка потрапив до лазарету, а не в братню могилу (А. Дімаров); -. Чи пронизала тебе вража куля на війні? І загребли твої кості з кінськими кістками в одну домовину? (Панас Мирний); Опускають в гріб Якима (С. Руданський); Якби то далися орлинії крила, За синім би морем милого знайшла; Живого б любила, другу б задушила, А до неживого у яму б лягла (Т. Шевченко); Он там, в долині, під білими березами, копають уже діл глибокий, довічну хатину чумакові (М. Коцюбинський); Розкопано сотні стародавніх поховань (з журналу); На цвинтарі задумалася темна церковиця, і Марії чомусь здається, що то стоїть між гробками скорбна черниця (М. Стельмах); Тисячорічні кургани, наче горби довжелезних верблюдів, стріли його на виднокрузі (Н. Рибак); Це було обличчя мерця, подоба якоїсь єгипетської мумії, вийнятої з гробниці (О. Гончар); Ой же казав пан Каньовський ще й склеп склепувати, Молодую Бондарівну гарно поховати (пісня); (Куниця:) При розкопках кожного кургану, при розкритті кожної крипти незмінно фігурує своя "золота чаша" (П. Кочура); Тишею, спокоєм гробовища повіяло від цього тихого кутка (З. Тулуб).

СМЕРТЬ (припинення життєдіяльності організму, закінчення життя), КІНЕ́ЦЬ, СКІН уроч., КОНЧИ́НА уроч., ГИ́БЕЛЬ, ПОГИ́БЕЛЬ, СКОНА́ННЯ, КРАЙ, МОГИ́ЛА розм., АМІ́НЬ розм., А́МБА розм., КАЮ́К розм., КАПУ́Т розм., РІШЕНЕ́ЦЬ рідко, СО́ДУХА (СО́ДУХИ мн.) розм., заст. рідше. Вона захворіла, ледве встає з ліжка і тільки й говорить, що про свою смерть (Є. Гуцало); Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест (В. Стус); Чому ж отут у грудях все млоїться? Смерті, кінця боїшся? (О. Гончар); Все живе не хоче йти до скону — І трава, і птиця на землі (А. Малишко); "З твоїх уст я п'ю смерть, — прорекла вона. — Добре се знаю, І кончину свою поцілунком солоним вітаю" (П. Куліш); І зігнувшись під вагою, Хирна шкапа краю жде (П. Грабовський); Як не покаєшся, — тобі буде могила, а мені кобила (казка); Туди кожну тобі ніч везуть кого-небудь з контррозвідки. Ну, а хто вже на баржу попав, тому каюк і похорон за першим розрядом (В. Собко); Чим ми жили морально? Лише сподіванками на те, що загарбникам буде капут (Ю. Яновський); Той ворог хитро, як лисиця, Мені готує рішенець. Нахабно в праву рукавицю Кладе для певності свинець (Б. Олійник); Нехай тільки вловимо, буде йому содуха (Леся Українка). — Пор. заги́бель.