молодчик
МОЛО́ДЧИК, а, ч.
1. Зменш.-пестл. до молоде́ць 1.
– Молодчика б сюди молодого... (Панас Мирний);
– Я б вас просив, моя панно, щоб ви мене розуму навчили. – А нащо тобі, мій молодчику, розум? (Леся Українка);
* Образно. – Ой, послухай, голубонько, не журись, Ти на мене, молодчика, подивись! Чи є в світі де такії молодці, Як ми, славні та веселі горобці? (Л. Глібов).
2. розм. Людина, моральне обличчя якої заслуговує на осуд.
Вона не вийшла, сказала – недужа. Колісник радів. Видно, молодчики далися узнаки, думав він (Панас Мирний);
// перев. мн. Чий-небудь поплічник, виконавець чиєїсь волі.
В Іспанії воювали проти іспанського народу іспанські, італійські та німецькі молодчики, але то воював фашизм (Ю. Смолич);
Не ті вже гітлерівські молодчики, що були торік (О. Довженко).
Значення в інших словниках
- молодчик — моло́дчик іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- молодчик — -а, ч. 1》 Зменш.-пестл. до молодець 1). 2》 розм. Людина, моральний склад якої заслуговує на осуд. || перев. мн. Чий-небудь поплічник, виконавець чиєїсь волі. Великий тлумачний словник сучасної мови
- молодчик — МОЛОДЕ́ЦЬ (здорова молода людина міцного складу, бравого вигляду), МОЛОДЧИ́НА розм., МОЛО́ДЧИК розм., МОЛОДЧА́ГА розм., ЛЕ́ГІНЬ діал.; ЗУХ розм., ХВАТ розм. (завзятий чоловік); КОЗА́К розм., ОРЕ́Л розм., СО́КІЛ розм. Словник синонімів української мови
- молодчик — Моло́дчик, -ка; -чики, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- молодчик — МОЛО́ДЧИК, а, ч. 1. Зменш.-пестл. до молоде́ць 1. — Молодчика б сюди молодого… (Мирний, III, 1954, 300); — Я б вас просив, моя панно, щоб ви мене розуму навчили. — А нащо тобі, мій молодчику, розум? (Л. Укр., III, 1952, 482); *Образно. Словник української мови в 11 томах
- молодчик — Моло́дчик, -ка м. ум. отъ молодець. Ой добрий молодчик по уличках сам блукає, ой він собі радість-дівку викликає. Чуб. V. 131. Словник української мови Грінченка