навертатися

НАВЕРТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., НАВЕРНУ́ТИСЯ, верну́ся, ве́рнешся, док.

1. З'являтися, виступати (про сльози).

[Зося:] Говорив [Завада] зо мною довго, а так сердечно, так сумно, що мені аж сльози на очі наверталися (І. Франко);

Всі помітили в нього на очах сльози. Він ковтав їх, як сливи, а вони все навертались на очі, все навертались... (О. Донченко);

Навернулась в Морозенка Теплая сльозина, – Пригорнулася до його Вірная дружина (П. Куліш);

На глибоких очах його навернулась одна сльоза (О. Довженко).

2. Приходити, навідуватися куди-небудь.

Уже шістнадцятий годок Олесі, вже й свати почали в хату навертатись (Марко Вовчок);

– Підождім трохи, може, хто навернеться, може, ще хтось трапиться (І. Нечуй-Левицький);

– Як візьмеш у руки, то жайворончиха прилетить і зараз пізнає, що брали в руки. – Ну, то що? – І більш і не навернеться до гнізда (С. Черкасенко);

Ільчиха знає, що коли він тепер вирветься з її рук, то, можливо, й тиждень, а то й більше до хати не навернеться (Ірина Вільде).

3. до чого, рідко. Те саме, що поверта́тися².

Застопорений на мілині катер ворухнувся, як хворий, навертався задертою половиною до острова (Іван Ле);

// Ідучи, наближатися до кого-, чого-небудь; підходити.

– Ось навернись сюди! навернись! – піднімаючи здоровенну хворостину, сказав Грицько. – Я тобі дам (Панас Мирний).

4. на що і без дод., перен. Визнаючи що-небудь, переконуючись у чомусь, змінювати свої погляди, поведінку і т. ін.

Надто ж мене тішить те, що зачали навертатись на “праву путь” деякі з товаришів (Леся Українка);

Отак собі міркуючи, сей чоловік дійшов до сильної постанови навернутися й самому на віру своєї жінки (І. Франко);

Не тільки рідні брати затялися в невір'ї, але й навіть приозерні міста, які загалом ставились до Ісуса з найбільшою приязню, навернулися далеко не всі (з наук.-попул. літ.).

5. тільки недок. Пас. до наверта́ти 1, 3, 4, 5, 12.

(1) Наверта́ються / наверну́лися сльо́зи [на о́чі] – хто-небудь готовий заплакати.

Вона знову заламала руки, знову, як поламані, захрущали пальці; на очі навернулися сльози, от-от бризнуть... (Панас Мирний);

У Олександри Василівни навернулись сльози (О. Довженко).

◇ Ду́мка наверта́ється / наверну́лася <�Думки́ наверта́ються / наверну́лися> див. ду́мка;

(2) Моло́ти, що на язи́к наверне́ться (д) див. моло́ти;

(3) Наверта́лося на ду́мку (д) див. спада́ти;

(4) Наверта́тися / наверну́тися на язи́к кому і без дод.:

а) мимохіть вимовлятися.

Слова наверталися на язик безвартні і жалюгідні (Н. Рибак);

– Чого тобі це слово перше навернулось на язик? (І. Нечуй-Левицький);

Може, якби не випила, то й не навернулось таке на язик (Є. Гуцало);

б) хто-небудь хоче сказати щось перев. неприємне для співрозмовника або те, що раптово пригадалось, прийшло на думку.

Князеві так і наверталось на язик нагадати, що Костянтин теж недалеко відійшов од простого люду (П. Загребельний);

Дає йому раду – першу-ліпшу, яка їй навернулася на язик (І. Франко);

На о́чі потрапля́ти (попада́ти, попада́тися, наверта́тися і т. ін.) / потра́пити (попа́сти, попа́стися, наверну́тися і т. ін.) див. потрапля́ти;

(5) Не наверта́ється се́рце чиє до кого – не подобається хтось кому-небудь, немає у когось потягу до кого-небудь.

Чув отаман пушкарський, що не навертається до нього жінчине серце, – і все йому остогидло (Г. Хоткевич);

Потра́пити (попа́сти, наверну́тися і т. ін.) / потрапля́ти (попада́ти, наверта́тися і т. ін.) на о́чі див. потрапля́ти;

Спада́ти (наверта́тися, сплива́ти і т. ін.) / спа́сти (наверну́тися, спливти́, сплисти́ і т. ін.) на ду́мку (на па́м'ять, рідко в го́лову, на га́дку) див. спада́ти.