навертатися

ду́мка наверта́ється / наверну́лася до кого—чого. Хто-небудь починає думати про когось, про щось. Килина, як побачила вчителя, то зразу ж її думки навернулись до нього (Є. Гуцало).

наверта́тися / наверну́тися на язи́к кому і без додатка. 1. Мимохіть вимовлятися. Слова наверталися на язик безвартні і жалюгідні (Н. Рибак); — Чого тобі це слово перше навернулось на язик? (І. Нечуй-Левицький); Може, якби не випила, то й не навернулось таке на язик (Є. Гуцало). 2. Хто-небудь хоче сказати щось перев. неприємне для співрозмовника або те, що раптово пригадалось, прийшло на думку. Князеві так і наверталось на язик нагадати, що Костянтин теж недалеко відійшов од простого люду (П. Загребельний); Дає йому раду — першу-ліпшу, яка їй навернулася на язик (І. Франко).

потра́пити (попа́сти, наверну́тися і т. ін.) / потрапля́ти (попада́ти, наверта́тися і т. ін.) на о́чі. 1. чиї, кому. З’явитися перед ким-небудь, зустрітися з кимсь. В казармі Яресько, як і сподівався, одразу потрапив на очі командирові загону Шляховому (О. Гончар); А дитина після пригоди з Січкарем не дуже охоче попадала батькові на очі, бо він таки нагримав на неї (М. Стельмах); Розмови з ним не шукала (Маруся), не наверталася йому на очі — хто б пізнав, що кохає його! (Марко Вовчок); // перев. док. Випадково зустрітися комусь. (Сперанський) за будь-здоров вибанітував свого ординарця, який перший попався йому на очі (О. Гончар). 2. перев. без додатка. Бути помітним, на видноті; привертати увагу. А Чіпка одно гуляє, з шинку до шинку сновигає, та знай тягне з господи все, що тільки на очі навернеться (Панас Мирний); Нічого він (горобець) не тямив, ані гніздечка звити, ані зерна доброго найти,— де сяде, там і засне; що на очі навернеться, те і з’їсть (Леся Українка); Був у неї і собака з міді кований, і зайчик череп’яний, мережані ушка. Все те ні до чого, а вкупі воно блищить і на очі навертається, і рябіє — аж б’є (Марко Вовчок).

спада́ти (прихо́дити, сплива́ти і т. ін.) / спа́сти (прийти́, спливти́ і т. ін.) на ду́мку (на па́м’ять, в го́лову, на га́дку) кому і без додатка. 1. Хто-небудь починає згадувати, думати про кого-, що-небудь, задумуватися над чимсь. Спадав на думку і сам Гаркун-Задунайський, але думка цього образу якось не могла схопить виразно (В. Винниченко); Харкевич усе дужче й дужче хвилювався, йому спадало на думку неймовірне, від усіх тих здогадів почала боліти голова (С. Голованівський); Спадали на пам’ять (Микиті) усі ліки та знадіб’я, які вживають підвереджені (з підірваним здоров’ям) люди (Л. Яновська); Дорога ж бита поряд, і мало якому гаспиду спаде на гадку заглянути до мене на горище (І. Головченко та О. Мусієнко). наверта́лося на ду́мку, безос. Мимоволі наверталось на думку: що буде з нами? З людьми, заводами, соборами? (О. Гончар); // Хто-небудь придумує щось, додумується до чогось. Батьківщиною тюльпана є наші чорноморські степи! Але чи нашому русинові спливло б у голову робити ґешефти на тюльпанах? (Ірина Вільде). спа́лося у го́лову. — Що, мамо, як не зазеленіє? — запитався вдруге Івась. — .. Як-то не зазеленіє? Що тобі .. у голову спалося (Ю. Яновський). 2. Згадуватися, пригадуватися. Образ брата Петра та дружна компанія його друзів льотчиків, з якими він заїздив, спливають на думку Тоні (О. Гончар); Чудовий такий був вечір весняний, що сама веснянка на думку наверталась (Марко Вовчок).