навертати

і но́са (оче́й) не наверта́ти / не наверну́ти. 1. Не з’являтися десь, не приходити куди-небудь. (Грива:) Сюди ніхто і носа не наверне! Одно — далеко від двора,.. а друге — пустка (І. Карпенко-Карий); — Мотора встановили, а механік і носа не навернув,— бурчав Никанор Павлович (О. Сизоненко). 2. до чого. Не братися за щось, не приступати до якої-небудь роботи. — Зовсім відбилась від рук моя Сова. Певно, вже ви з неї виучите вчительку, бо все читає та й читає. А то раніше до книги й носа, бувало, не навертала (Ю. Збанацький).

наверта́ти / наверну́ти се́рце чиє до кого. Пробуджувати в кого-небудь почуття кохання, дружби до когось. — Може, один Бог наверне її серце до мого Романа (І. Нечуй-Левицький).

наво́дити (наверта́ти) / навести́ (наверну́ти) на ро́зум (на ум) кого і без додатка. Навчати когось не робити безглуздих вчинків, діяти розважливо, обдумано; наставляти. — Це дяка така матері, що тебе на розум наводила? (Панас Мирний); Хто спішить, той людей смішить, а хто тихо ходить, той на ум наводить (Укр.. присл..); Піп Наум бабу навів на ум: вона порося продала, а гроші попові віддала (Укр.. присл..); (Дрейсігер:) Нехай вже тепер хто прийде та наверне його на розум (Леся Українка); Чому не видно ніде євшан-зілля, яке навертає людину на розум..? (М. Чабанівський).

наво́дити (наверта́ти, нашто́вхувати) / навести́ (наверну́ти, наштовхну́ти) на ду́мку кого і без додатка. Спонукати кого-небудь думати певним чином про когось або про щось; переконувати кого-небудь у чомусь. — Я вже в листах своїх навертав її на таку думку про себе (П. Колесник); Вивчення розподілу яскравості світла по диску планети (Венери) наштовхує на думку, що поверхня її має різко виражені дзеркальні властивості (З журналу); — Отже ж ти, Тодозю, навела мене на думку, що тепер в садку краще обідати, ніж в хаті (І. Нечуй-Левицький). наво́дити ду́мку на кого. Романові ясні, тихі очі чогось наводили на неї думку про ясний місяць, про тихий вечір (І. Нечуй-Левицький).