навертати

НАВЕРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАВЕРНУ́ТИ, верну́, ве́рнеш, док.

1. що, розм. Повертати що-небудь в якому-небудь напрямку, розташовувати, спрямовуючи в той чи інший бік.

Сонце байдуже світило, знімалося вгору і навертало на нас з конем холодок з розлогої верби... (Іван Ле);

Заметушився з підручним Шрам, навернув жерлами до греблі гармати .. й двигонув першим набоєм (М. Старицький);

Бувало, засипе дід звечора повен ківш зерна, наверне млин на вітер і йде спати (В. Минко).

2. що і без дод., перен., розм. Надавати чому-небудь іншого спрямування, іншого значення; змінювати хід, перебіг чого-небудь (про розмову, думку, здогад і т. ін.).

[Ромодан:] Згадувала [дочка] мене? [Варвара:] Ні. Я навертала розмову, а вона – ні пари з уст (О. Корнійчук);

Схвильована своєю мовою і його мовчанням, Лася починала уперто навертати розмову на самого Шапталу (В. Підмогильний);

Наливайко зрозумів ці сильні настрої серед повсталих, навертав на своє, але навертав дипломатично (Іван Ле).

3. кого, перен. Переконуючи, умовляючи, спрямовувати, залучати до чого-небудь.

Багато порад, побажань і напучувань наслухалась тоді дівчина. Ще з початкової школи навертали її на заманливу стежку – в балет (Яків Баш);

[Рущак:] Ми хочемо, щоб ти в своїм селі на нашу справу молодь навертала, щоб понесла гаряче наше слово у молоді серця (А. Турчинська);

Припускаючи, що Наливайко .. побував серед козаків, говорив з ними і міг навернути на свій бік реєстровців, полковник у своїй промові ставав ніби на бік козаків (Іван Ле);

Звичайно, вона, Софія, не шкодувала сил, щоб якось навернути своїх упертих тубільців до культури (О. Гончар);

// до чого. Чим- небудь змусити повернутися когось до якогось способу життя, стану і т. ін.

Ні в який спосіб невдається їм [Бабаніним] навернути його до сім'ї. Посудину, що розбилася, вже не стулиш докупи (М. Слабошпицький);

Вдалося [протиєрею Володимиру] ціною копіткої праці й терпіння навернути до нормального життя чотирьох алкоголіків (із журн.);

// Спонукати, заохочувати до прийняття якої-небудь віри, до зміни віросповідання.

– По закінченні школи декількох повезли назад в Аляску навертати ескімосів на християнську віру (Мирослав Ірчан);

Прибули [апостоли] на собор в Єрусалим, щоб домовитись, яким чином навертати язичників до християнства (з публіц. літ.);

Вона навернула його до своєї віри (І. Нечуй-Левицький);

Папи хотіли, щоб німці насильно навернули слов'ян у християнство (з навч. літ.).

4. що, чого, розм. Накидати, навалювати багато чого-небудь.

А там уже й зима – замети навертає... (Панас Мирний);

Внизу на плисковатому зеленому березі було розкидане каміння, неначе хто зумисне навернув на зелену траву (І. Нечуй-Левицький);

І скував коваль великого, великого плуга. І тоді пішов до змія. Залигав його і запріг в цей великий, великий плуг. Заглибив плуга і як прижав цього змія, як орнув ним, і це такий навернув вал – така летіла з цього плуга скиба (з легенди);

// безос.

Замість сіней Пилип зробив .. примостку, обкидавши докола [навколо] гноєм. Тепер у той захист навернуло повно снігу! (Панас Мирний);

Було тепло, хоч снігу навернуло багато (П. Колесник).

5. що. Щільно притуляти або навалювати що-небудь важке.

Її покійний чоловік, тікаючи від неї, вискакував на горище швидше кота й іноді заночовував там, навернувши на всяк випадок ляду (Ю. Мушкетик).

6. розм. Те саме, що наверта́тися 2.

Коли б хоч з чоловіком словечко переловити, так не вирве й годинки вільної: то те він робить, то те, то йде, то їде, як гість додому навертає (Марко Вовчок);

Як настали буденні дні, то Загнибіда хіба обідати та на ніч наверне додому, а то все на базарі, у крамниці (Панас Мирний).

7. що, діал. Відшкодовувати; надолужувати.

Стара хоче те у хазяйстві навернути, що дочка витратила (Марко Вовчок).

8. рідко. Те саме, що зверта́ти 1.

Вона [дебра] бігла просто, потім навертала вбік, уступаючись перед горбами й пригорбками, оббігала їх довкола та й знов приставала до дороги (Л. Мартович).

9. кого, що, рідко. Те саме, що заверта́ти 4.

Птруа́... птруа́!.. Горляний поклик все навертає крайніх [овець] в отару (М. Коцюбинський);

– То – не дитячого розуму справа.., – якось заклопотано, але досить лагідно відказував батько, навертаючи коня від корита (Іван Ле).

10. на кого, розм. Перекладати, звалювати провину і т. ін. на іншого.

На другого навертати не годиться: це не я, а він зробив (Сл. Б. Грінченка).

11. перев. док., розм. Дуже вдарити кого-небудь чимсь.

– Хай тільки порушник сплигне додолу, я його відразу наверну києм по голові, оглушу і примушу здатись (Ю. Збанацький).

12. що, на що, рідко. Викликати, бути причиною появи якогось почуття, настрою і т. ін.

Ти [весна] журавлиним ключем навертаєш нестерпну тугу. Мрії про вольний простір, щастя далеке моє (І. Франко);

Стелився синій тютюновий дим і навертав обох [друзів] на кращий настрій (Я. Качура).

13. кого, діал. Посилати.

– Коби лиш яку гідну та роботящу [невістку] Бог навернув, – говорить [Максимиха] спроквола (Н. Кобринська).

◇ (1) І но́са (оче́й) не наверта́ти / не наверну́ти:

а) не з'являтися десь, не приходити куди-небудь.

[Грива:] Сюди ніхто і носа не наверне! Одно – далеко від двора,.. а друге – пустка (І. Карпенко-Карий);

– Мотора встановили, а механік і носа не навернув, – бурчав Никанор Павлович (О. Сизоненко);

б) (до чого) не братися за щось, не приступати до якої-небудь роботи.

– Зовсім відбилась від рук моя Сова. Певно, вже ви з неї виучите вчительку, бо все читає та й читає. А то раніше до книги й носа, бувало, не навертала (Ю. Збанацький);

Наверну́ла лиха́ годи́на див. годи́на¹;

(2) Наверта́ти / наверну́ти се́рце чиє до кого. – пробуджувати в кого-небудь почуття кохання, дружби до когось.

– Може, один Бог наверне її серце до мого Романа (І. Нечуй-Левицький);

Наво́дити (наверта́ти) / навести́ (наверну́ти) на ро́зум (на ум) див. наво́дити;

Наво́дити (наверта́ти, нашто́вхувати) / навести́ (наверну́ти, наштовхну́ти) на ду́мку див. наво́дити;

(3) На ро́зум наверта́ти / наверну́ти – стимулювати кого-небудь діяти або мислити розумно, обдумано, не робити безглуздих вчинків.

[Дрейсігер:] Нехай вже тепер хто прийде та наверне його на розум (Леся Українка);

– Чому не видно ніде євшан-зілля, яке навертає людину на розум..? (М. Чабанівський);

На се́рце мов (немо́в, на́че і т. ін.) хто ка́мінь наверну́в див. хто¹;

(4) Не могти́ наверну́ти лиця́ (пи́ска, обли́ччя і т. ін.) до чого, на що – не можна вживати що-небудь, бо надзвичайно бридке, противне.

– А я від того часу не міг і лиця свого навернути на горівку [горілку] (І. Франко);

– Вже 6 годин хочу води, – а проклятої води дрогобицької до писка не можу навернути (В. Стефаник);

(5) Не наверта́ти / не наверну́ти о́чей (но́са):

а) (куди і без дод.) не приходити кудись, не показуватися десь.

[Одарка]: Заходь в хату, сестричко! Від самого весілля ти й очей в хату не навернула (М. Кропивницький);

[Грива:] Сюди ніхто і носа не наверне! Одно – далеко від двора, та ще й в яру глибокім, а друге – пустка, то побояться, щоб часом, бува, не здибав тут їх Сава Чалий (І. Карпенко-Карий);

Мотора встановили, а механік і носа не навернув, – бурчав Никанор Павалович (О. Сизоненко);

б) не братися за що-небудь, не приступати до якої-небудь роботи.

– Зовсім відбилась від рук моя Сова. Певно, вже ви з неї виучите вчительку, бо все читає та й читає. А то раніше до книги й носа бувало не навертала (Ю. Збанацький).