навертатися

НАГОДИ́ТИСЯ (прийти, прибути куди-небудь, з'явитися десь непередбачено, випадково, але до речі, вчасно або навпаки — не до речі для того, до кого хтось прийшов, кому хтось зустрівся), НАХОПИ́ТИСЯ розм.; ТРА́ПИТИСЯ, ПІДВЕРНУ́ТИСЯ розм., НАВЕРНУ́ТИСЯ розм., НАЛУЧИ́ТИСЯ розм. рідше (випадково, несподівано). — Недок.: нахопля́тися, трапля́тися, підверта́тися, наверта́тися, налуча́тися. Тимка стало тягнути вниз, і хто його знає, чим би це все закінчилось, та нагодився на ту хвилю Джмелик на човні (Григорій Тютюнник); Дав мені один пан у пику, а я причинив двері, щоб свідки не нагодилися, та й наклав йому здачі (Л. Яновська); — Цитьте-но, цитьте, Іванихо! ..А то тут, знаєте... пани... ще хто нахопиться, буде й мені й вам (Леся Українка); Тут самим нічого їсти, а, борони боже, трапиться гість, тоді чим хоч приймай (М. Коцюбинський); — Отак закінчить (секретар) з одним, а тут і хтось інший уже підвернеться. От вам і пропав обід, уже вечерять пора... (В. Кучер); Підождім трохи, може, хто навернеться (І. Нечуй-Левицький). — Пор. 1. насти́гнути.

НАВЕРТА́ТИСЯ (про сльози — з'являтися на очах), ВИСТУПА́ТИ, НАБІГА́ТИ, НАПЛИВА́ТИ. — Док.: наверну́тися, ви́ступити, набі́гти, наплисти́ (напливти́). В бідної дівчини аж сльози навернулись на очі (І. Нечуй-Левицький); Христя то почервоніє, то побіліє, аж сльози їй на очі виступають (Панас Мирний); Сльози набігають на очі, пекучі, непрошені (М. Зарудний); Дівчина чує, як їй на повіки Чомусь напливає гаряча сльоза (Л. Первомайський).

НАВІ́ДАТИСЯ до кого, куди (прийти, прибути до когось або кудись на короткий час або в черговий раз після певної перерви), НАВЕРНУ́ТИСЯ куди, розм., НАВЕРНУ́ТИ куди, розм., ЗАГЛЯ́НУТИ розм., ЗАЗИРНУ́ТИ розм., НАГЛЯ́НУТИ куди, розм., НАЗИРНУ́ТИ розм. — Недок.: наві́дуватися, наверта́тися, наверта́ти, загляда́ти, зазира́ти, нагляда́ти рідко. Семен частенько навідувався на пошту, розпитував, чи немає до нього листа з столиці (М. Коцюбинський); Орли й яструби покинули свої гнізда й наверталися лиш рідко сюди (О. Кобилянська); Загнибіда хіба обідати та на ніч наверне додому, а то все на базарі, у крамниці (Панас Мирний); Школа двокласова, гарна, з начальства ніхто не заглядає (С. Васильченко); Про одне я мрію нині — Коли буду на Вкраїні, Зазирнути в те село (Л. Первомайський); Тільки оце прийшов Скиба на зміну.. Наглянув до молотарки (А. Головко); Чому не провести, — каже батько, — мені треба назирнути в Велику Яругу (Марко Вовчок). — Пор. 1. відві́дувати, 1. захо́дити.

ПОВЕРТА́ТИСЯ (роблячи поворот, змінювати свою позу, ставати обличчям або спиною до когось, чогось), ОБЕРТА́ТИСЯ, РОЗВЕРТА́ТИСЯ, НАВЕРТА́ТИСЯ розм., ЗВЕРТА́ТИСЯ заст. — Док.: поверну́тися, оберну́тися, розверну́тися, наверну́тися, зверну́тися. Чую, що я ревную. Повертаюсь до неї плечима і даю собі слово, що між нами тепер кінець (М. Коцюбинський); Їй дуже хочеться подивитись на його лице, а він не обертається (І. Нечуй-Левицький); Не глянувши на подругу, Марійка круто розвернулась і швидко подалась до лісу (О. Донченко); Нелегко було (хлопцям) крутити лебідку. Та застопорений на мілині катер ворухнувся, як хворий, навертався задертою половиною до острова (І. Ле); Куди звернувся я? Дощі! Дощі і мряка! Куди дивлюся я? (М. Хвильовий).