наводка

НАВО́ДКА, и, ж., спец.

1. Спрямування осі каналу ствола гармати для стрільби в напрямі певної цілі.

Косінський керував першою наводкою гармат і велів випустити на ворога по чавунному ядру (Іван Ле);

Наводку краще за них [командирів] ніхто робити не вмів! Як наведуть – так і там (О. Гончар);

Тодi вiн крутнув кiлька разiв маховичок горизонтальної наводки, скеровуючи ствол гармати в присадисту башту танка, й смикнув за рукоятку спуску (П. Загребельний).

2.

– Нічого ми так не знайдемо, – врешті кинув один з молодих. – Хоч би якусь наводку чи що! – Була б наводка, давно би мали! (Ю. Покальчук);

– Хтось дав наводку про наш транспорт! – закричав Дядько Пацюк (Л. Кононович, пер. з тв. О. Гріна).

△ (1) Пряма́ наво́дка – стрільба по видимій цілі.

Замовкли й батареї, переорієнтовуючись на пряму наводку, щоб розстрілювати ворога (Іван Ле);

(2) Прямо́ю наво́дкою; З прямо́ї наво́дки – по видимій цілі.

Дзвінко й різко вдарили протитанкові сорокоп'ятки прямою наводкою (О. Сизоненко);

Вогневі позиції зайняли на узліссі, біля яру, щоб можна було бити з прямої наводки (М. Стельмах).