навпіл

НА́ВПІ́Л, присл.

1. На дві приблизно рівні частини; пополам.

Часом здавалося, що вона [душа] або розчахнеться навпіл, або людина мусить збожеволіти (І. Багряний);

Місто лежало більше внизу між двома похилими горами, поділене навпіл вузенькою річкою (Д. Ткач);

Тарас вийняв свіжий огірочок, розломив навпіл, пригостив і Льошку (Ю. Мокрієв);

Уже були в хаті, коли небо з тріском розірвалося навпіл, і вогняна стріла влучила у вербу (В. Дрозд);

// Порівну, в однаковій кількості.

Вони ділили й ділять все навпіл. Все, що буває на солдатській службі (Л. Дмитерко);

Заковані в лати, кольчуги та залізні шоломи переяславці одним могутнім ударом розкололи орду навпіл (В. Малик).

2. з чим. Пополам з чим-небудь; з домішкою чогось; наполовину.

На бурому, навпіл з пашею снопі полуднує Мокрина Карпець (М. Стельмах);

Хліб! Який це хліб? Тамара вкусила і виплюнула. Сухий, колючий він, в'їдається в ясна. Придивилася – якесь борошно .. навпіл з тирсою (А. Хижняк);

Поліцейські вже тягли двох хлопчаків у сернягах з битого грубого сукна навпіл з полотном (М. Малиновська);

Схвильованість, тривога, обурення, розчарованість навпіл з презирством, – цими почуттями міняться, спалахують читацькі послання (з публіц. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me