нагадувати

НАГА́ДУВАТИ, ую, уєш, недок., НАГАДА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

1. про кого, що і без дод. Викликати у пам'яті спогади про кого-, що-небудь, змушувати згадати про когось, щось.

Споловіла кукурудза по городах та курликання журавлів все ще чимось нагадували Павлині ту першу осінь, коли перед її дитиною раз назавжди замкнулась брама у “краще життя” (Ірина Вільде);

Рветься пісня в вікно, в'ється птицею у скло і крилами призивно тріпоче, мов нагадує серцю далеке село (В. Сосюра);

Ви [проліски] сьогодні мене звеселили, Нагадали минуле мені: Нагадали коханої очі, Що блакитні були і ясні (Б. Грінченко);

Я б думкою спинивсь в другім небеснім світі, Куди і сяйво гір не доліта, Але і там же власне сонце світе [світить] І знов воно про тебе нагада (О. Олесь).

2. перев., недок., кого, що. Бути, здаватися схожим на кого-, що-небудь.

Великими чорними очима з дугастими бровами, смаглявим кольором обличчя і тонкими губами Надія нагадувала Марину (Л. Смілянський);

Все похмуре подвір'я нагадувало вороняче гніздо (С. Чорнобривець);

Хмари нагадували наше осіннє поле, або вистелені льоном луки, або пустелю (В. Дрозд);

Когось вона Анеля мені нагадала – похиле, в чорній одежі, з блідим, змарнілим лицем (М. Коцюбинський).

3. кого, що, про кого – що і без дод., розм. Відновлювати в пам'яті минулі події, явища, образи і т. ін.; згадувати.

А як нагадаю Козака в могилі, то й досі не знаю, Чи то було справді, чи то було так, Мара яка-небудь (Т. Шевченко);

Хто вітриться кудись шукать якогось раю, – Тому я приказку стареньку нагадаю: Там хороше, де нас нема (Л. Глібов);

– Я й не пам'ятаю своєї матері; але як почну думати та нагадувать, то мені здається, що моя мати була висока та чорнява (І. Нечуй-Левицький);

Усе не вгавав [Решетник], щоразу нагадуючи про Раю... (О. Копиленко);

Коли вечір нагадував, що минув ще один безнадійний день, Ангеліна накривала у вітальні стіл для чаювання (Люко Дашвар);

// Звертатися до кого-небудь з попередженням не забути про що-небудь або зробити, виконати щось.

В кожному листі нагадує [Сергій Костянтинович] мені, щоб слухала твоїх докторських рад і не писала принаймні по ночах (Леся Українка);

Коли Христя забуде що зробити – Загнибідиха сама зробе [зробить], а не нагадає (Панас Мирний);

– Він складе іспит і може собі відпочивати ціле літо. Я й не подумаю тоді нагадати йому про книжку (Г. Хоткевич);

[Люба:] А я забігла, по-перше, нагадати ще раз, щоб ти не спізнився (І. Микитенко).

4. що, про що. Бути свідченням, доказом чого-небудь; свідчити (у 2 знач.).

Довгобразий вид Варвари, карі ясні очі, тонкий ніс, повні рожеві уста дуже нагадували українську вроду князів Острожських (І. Нечуй-Левицький);

І в косах перша срібна волосинка Нагадує про осінь і печаль (М. Рильський);

О, горе тим рукам, що звикли у неволі Носить кайдани ржаві та важкі. На волю вирвуться і там бридкі мозолі Їм нагадають, хто вони такі (Леся Українка).

(1) Нага́дувати / нагада́ти про себе́ – виявляти ознаки чого-небудь, бути помітним, відчутним; відчуватися.

Віяв теплий вітер. Весна здалеку нагадувала про себе (Л. Смілянський);

Тепер серце частіше нагадувало про себе: коли доводилося бігти і навіть при звичайному маршируванні, Тарас Григорович задихався (З. Тулуб);

Та знов війна про себе нагадала гулом батарей (І. Гончаренко).

◇ (2) Нагада́ти козі́ смерть – примусити кого-небудь згадати те, що для нього дуже важливе й болюче, а іншим вже набридло.

Одного разу трапилася подія на перший погляд маловажна, але яка мала нам пізніше кілька разів нагадуватися (Б.-І. Антонич);

От же і нагадали козі смерть! Знов своє. Сказав, так і зроблю (Т. Шевченко);

А ти тільки нагадай козі смерть, так і пішло, мужик тобі вже й до смерті не забуде, що йому погано живеться (В. Винниченко);

– Не потрібний мені ваш заміж! – відповідає Таня .. – Таке! – не витримує – сміється мама. – Нагадай козі смерть... Хто тебе ще сватати збирається, а ти вже заміж збираєшся! (А. Дімаров).