наголос

НАГО́ЛОС, присл., діал.

Голосно, гучно.

Далі ставали вони [паничі] сміливішими та реготались уже наголос, незважаючи на Гната (М. Коцюбинський);

Небагато хибувало до того, щоб наголос був не розплакався [Петрик] (Марко Черемшина);

// Уголос.

– Знаєте що, – мовить Лисичка, – сповідаймося одні одним наголос і відбудьмо покуту кождий за свої гріхи (І. Франко);

– Не знаю, чи ми розмовляли наголос, чи мовчки, але ми плили в широкім просторі (М. Коцюбинський).

НА́ГОЛОС, у, ч.

1. Виділення складу в слові посиленням голосу або підвищенням тону.

В українській мові .. наголос не має сталого місця у слові (з навч. літ.);

Фітельберг тільки зараз розпізнав в його [Нерча] вимові наголоси, які свідчили, що він іноземець (Н. Рибак);

// Виділення голосом слова в реченні для підкреслення його логічного значення.

– Нам не по дорозі. Ви люди військові, ми – цивільні. – Вигідніше іти з нами. Мої бійці, – він зробив наголос на слові “мої”, виходило так, що вони існують для того лише, щоб охороняти його персону, – народ стріляний (Григорій Тютюнник).

2. Значок над літерою, який указує на виділення звука в слові посиленням голосу або підвищенням тону.

Поставити наголос.

Пересува́ння на́голосу див. пересува́ння.

△ (1) Висхідни́й на́голос – наголос з поступовим підвищенням тону або сили звука;

(2) Кі́лькісний (довго́тний, квантитати́вний) на́голос – виділення складу більшою тривалістю звучання.

Кількісний наголос притаманний небагатьом мовам (з наук. літ.);

До одиниць часокількісного ритму відносимо темп, довготний наголос та інтонаційну паузу (з наук. літ.);

Спонтанний квантитативний наголос у системі народної силабіки не є чинником тонізації, спрямованої на логічну подачу словесної фрази (з наук.-попул. літ.);

(3) Логі́чний (смислови́й) на́голос – виділення підсилювальною інтонацією найважливішого щодо смислу слова в реченні.

Найбільш важливе слово в повідомленні можна виділити не тільки зміною порядку слів, а й виділенням його у вимові – логічним наголосом (з навч. літ.);

(4) Музи́чний (тоні́чний) на́голос – виділення одного із складів слова висотою тону;

(5) Побі́чний на́голос, лінгв. – додатковий наголос у багатоскладовому слові.

Відносна слабкість головного наголосу слова приводить до виділення побічного наголосу або побічних наголосів у тім самім слові (з наук. літ.);

(6) Пості́йний (ста́лий) на́голос, лінгв. – наголос, що не змінює місця в межах слова, виділяючи завжди однаковий за порядком склад.

У польській мові з її постійним наголосом дуже важко .. дати послідовну передачу російського, українського чи білоруського силабо-тонічного вірша (М. Рильський);

Сталий наголос .. у словах на -иння: бобовиння, жабуриння (з наук. літ.);

(7) Рухо́мий на́голос – наголос, що міняє місце в межах і того самого слова залежно від його граматичної форми;

(8) Силови́й (динамі́чний) на́голос – виділення одного із складів слова більшою силою артикуляції;

(9) Складови́й на́голос – виділення в слові одного з складів властивими даній мові артикуляційними способами;

(10) Спадни́й на́голос – наголос з поступовим зниженням тону або сили звука наприкінці складу.

◇ (11) На́голос ро́биться (д) див. роби́ти;

Роби́ти / зроби́ти на́голос (акце́нт) див. роби́ти.