1. Українська літературна енциклопедія

наголос

на́голос

• наголос

, акцент — виділення у мовленні певної одиниці з послідовності однорід. одиниць різними фонет. засобами. Розрізняють Н. словесний (виділення складу в слові), синтагм. (виділення слова в синтагмі), фразовий (виділення синтагми у фразі) та логічний (виділення найважливішого у смисловому відношенні слова). За способом виділення одного із складів словесний Н. може бути: динамічний (експіраторний) — досягається посиленням м'язової напруги (напр., у східнослов'ян. мовах); музичний Н. — зміною висоти тону (напр., у кит., кор., япон. мовах; а у поєднанні з посиленням м'язової напруги — у лит. і сербохорв. мовах); часокількісний Н. — збільшенням тривалості звучання (напр., у новогрец. мові).

В українській мові за фонет. природою Н. є динамічним, водночас він має і часокількісний елемент. Залежно від місця Н. у слові розрізняють мови з постійним Н. (напр., у чес., латис. та угор. мовах — завжди на першому складі, у польс. — на передостанньому, у франц. — на останньому) і з вільним Н. (наголошеним може бути будь-який склад слова). Словесний Н. в укр. мові є вільним (пор. думати, носити, віднести). Відхилення від літ. норми наголошування слів зустрічаються у піснях, прислів'ях, приказках.

Робота над унормуванням укр. літ. Н. фактично почалася з появою перших укр. словників (Лаврентія Зизанія, 1596; Памва Беринди, 1627, та ін.). У становленні літ. наголосу в укр. мові велику роль відіграла творчість класиків — Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, М. Рильського та ін.

♦ Вид.: Погрібний М. І. Словник наголосів української літературної мови. К., 1964; Українська літературна вимова і наголос. К., 1973.

■ Літ.: Булаховський Л. А. Порівняльно-історичні розвідки в ділянці українського наголосу. "Мовознавство", 1937, № 11; Булаховський Л. А. Український літературний наголос. К. — Львів, 1947; Веселовська З. М. Дублетні наголоси в сучасній українській літературній мові. "Українська мова в школі", 1960, № 2; Бровченко Т. О. Словесний наголос в сучасній українській мові. К., 1969; Винницький В. М. Наголос у сучасній українській мові. К., 1984.

В. Г. Скляренко.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. наголос — (сильніше наголошення чого-небудь) наголошування, акцент, акцентування. Словник синонімів Полюги
  2. наголос — на́голос іменник чоловічого роду наго́лос прислівник голосно незмінювана словникова одиниця діал. Орфографічний словник української мови
  3. наголос — У стилістиці засіб підкреслення відтінків думки, намірів мовця, створення відповідних ефектів, може бути кількох різновидів: логічний, емоційний, афективний, інтенсивний, патетичний, риторичний, фразовий. Словник стилістичних термінів
  4. наголос — див. акцент Словник синонімів Вусика
  5. наголос — [наголос] -су, м. (на) -с'і, мн. -сие, -с'іў Орфоепічний словник української мови
  6. наголос — I наг`олосприсл., діал. Голосно, гучно. || Уголос. II н`аголос-у, ч. 1》 Вирізнення складу в слові посиленням голосу або підвищенням тону. || Вирізнення голосом слова в реченні для підкреслення його логічного значення. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. наголос — НАГО́ЛОС, присл., діал. Голосно, гучно. Далі ставали вони [паничі] сміливішими та реготались уже наголос, незважаючи на Гната (М. Коцюбинський); Небагато хибувало до того, щоб наголос був не розплакався [Петрик] (Марко Черемшина); // Уголос. Словник української мови у 20 томах
  8. наголос — Виділення у мовленні складу в слові або слова у словосполученні за допомогою фонетичних засобів (інтонації чи тривалості звучання); в укр. мові динамічний, рухомий. Універсальний словник-енциклопедія
  9. наголос — роби́ти на́голос на чому. Зосереджувати увагу на чому-небудь, виділяти щось як головне серед інших, другорядних ознак; надавати перевагу чомусь. Отже, навчання з шести років.. Фразеологічний словник української мови
  10. наголос — НА́ГОЛОС (виділення складу в слові посиленням голосу або підвищенням тону; знак, яким це виділення позначається на письмі), АКЦЕ́НТ лінгв. НА́ГОЛОС на чому (посилення голосу або підвищення тону у вимові певного слова, звука і т. ін. Словник синонімів української мови
  11. наголос — На́голос, -су, -сові; -лоси, -сів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. наголос — НА́ГОЛОС, у, ч. 1. Виділення складу в слові посиленням голосу або підвищенням тону. Роль наголосу в фонетичній системі кожної мови, в усій звуковій організації її, винятково велика (Курс сучасної укр. літ. Словник української мови в 11 томах
  13. наголос — Наголос, -су м. Удареніе. Желех. Наголос положити. Поставить удареніе. Словник української мови Грінченка