наголос
НА́ГОЛОС, у, ч.
1. Виділення складу в слові посиленням голосу або підвищенням тону.
Роль наголосу в фонетичній системі кожної мови, в усій звуковій організації її, винятково велика (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 150);
В українській мові, як і в російській, наголос не має сталого місця у слові (Худ. чит.., 1955, 85);
// Виділення голосом слова в реченні для підкреслення його логічного значення.
На цьому слові він одверто зробив наголос і цинічно всміхнувся (Головко, II, 1957, 164);
// Виділення, висунення чого-небудь на перший план як найголовнішого.
Горький ставив наголос на величезному значенні для зростання людської свідомості, для розквіту культури таких створених народом образів, як Прометей, доктор Фауст, Василиса Премудра тощо (Рильський, III, 1955, 149).
∆ Висхідни́й на́голос — наголос з поступовим підвищенням тону;
Відтяга́ти (відтягти́, відтягну́ти) на́голос див. відтяга́ти;
Логі́чний (смислови́й) на́голос — виділення підсилювальною інтонацією найважливішого щодо смислу слова в реченні;
Музи́чний (тоні́чний) на́голос — виділення одного із складів слова висотою тону;
Рухо́мий на́голос — наголос, що міняє місце в межах одного і того самого слова залежно від його граматичної форми;
Силови́й (динамі́чний) на́голос — виділення одного із складів слова більшою силою артикуляції;
Спадни́й на́голос — наголос з поступовим зниженням тону або сили звука наприкінці складу.
2. Значок над літерою, який указує на виділення звука в слові посиленням голосу або підвищенням тону.
Поставити наголос.
НАГО́ЛОС, присл., діал. Голосно, гучно.
Далі ставали вони [паничі] сміливішими та реготались уже наголос, незважаючи на Гната (Коцюб., І, 1955, 39);
Небагато хибувало до того, щоб наголос був не розплакався [Петрик] (Черемш., Тв., 1960, 36);
// Уголос.
— Знаєте що,— — мовить Лисичка, — сповідаймося одні одним наголос і відбудьмо покуту кождий за свої гріхи (Фр., IV, 1950, 78).
Значення в інших словниках
- наголос — (сильніше наголошення чого-небудь) наголошування, акцент, акцентування. Словник синонімів Полюги
- наголос — на́голос іменник чоловічого роду наго́лос прислівник голосно незмінювана словникова одиниця діал. Орфографічний словник української мови
- наголос — У стилістиці засіб підкреслення відтінків думки, намірів мовця, створення відповідних ефектів, може бути кількох різновидів: логічний, емоційний, афективний, інтенсивний, патетичний, риторичний, фразовий. Словник стилістичних термінів
- наголос — див. акцент Словник синонімів Вусика
- наголос — [наголос] -су, м. (на) -с'і, мн. -сие, -с'іў Орфоепічний словник української мови
- наголос — I наг`олосприсл., діал. Голосно, гучно. || Уголос. II н`аголос-у, ч. 1》 Вирізнення складу в слові посиленням голосу або підвищенням тону. || Вирізнення голосом слова в реченні для підкреслення його логічного значення. Великий тлумачний словник сучасної мови
- наголос — НАГО́ЛОС, присл., діал. Голосно, гучно. Далі ставали вони [паничі] сміливішими та реготались уже наголос, незважаючи на Гната (М. Коцюбинський); Небагато хибувало до того, щоб наголос був не розплакався [Петрик] (Марко Черемшина); // Уголос. Словник української мови у 20 томах
- наголос — • наголос , акцент — виділення у мовленні певної одиниці з послідовності однорід. одиниць різними фонет. засобами. Розрізняють Н. словесний (виділення складу в слові), синтагм. Українська літературна енциклопедія
- наголос — Виділення у мовленні складу в слові або слова у словосполученні за допомогою фонетичних засобів (інтонації чи тривалості звучання); в укр. мові динамічний, рухомий. Універсальний словник-енциклопедія
- наголос — роби́ти на́голос на чому. Зосереджувати увагу на чому-небудь, виділяти щось як головне серед інших, другорядних ознак; надавати перевагу чомусь. Отже, навчання з шести років.. Фразеологічний словник української мови
- наголос — НА́ГОЛОС (виділення складу в слові посиленням голосу або підвищенням тону; знак, яким це виділення позначається на письмі), АКЦЕ́НТ лінгв. НА́ГОЛОС на чому (посилення голосу або підвищення тону у вимові певного слова, звука і т. ін. Словник синонімів української мови
- наголос — На́голос, -су, -сові; -лоси, -сів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- наголос — Наголос, -су м. Удареніе. Желех. Наголос положити. Поставить удареніе. Словник української мови Грінченка