нагорода

НАГОРО́ДА, и, ж.

Відзначення заслуг, достоїнств і т. ін., а також те, що дається за них.

Пан, прикликавши Остапа та Оришку до себе, сказав: “Оце тобі, Остапе, за твою вірну службу і нагорода! Бери оцю дівку за руку та веди до шлюбу” (Панас Мирний);

– За участь у такій [географічній] експедиції вас, напевно, чекає нагорода (З. Тулуб);

– Кожному зустрічному хвалився [Охрім], що він одержав у нагороду іменні золоті часи [годинник] за те, що взяв у полон двох фінських генералів (Григорій Тютюнник);

// розм. Почесний знак, орден, медаль і т. ін.

Ми бачимо на синій блузці одну із найвищих нагород. То “Штандар праці” (Л. Дмитерко);

Декотрі [есесівці], не кидаючи зброї, похапцем нацуплювали на себе в кущах цивільне, зривали з себе нагороди та відзнаки (О. Гончар);

// Грошова плата, як винагорода за що-небудь.

– Але, по правді кажучи, Богдане, я жалую тобі цеї дівчини .. – Не жалуй мені її .. Нагорода, яку я за неї даю, висока (О. Кобилянська);

Прісьчина звістка .. про те, що отаман Щупак навіть нагороду об'явив тому, хто спіймає його, трохи тішила Артемове самолюбство (А. Головко);

// перен. Дяка, віддяка або честь, вшанування.

Тихо ввійшла маленька громадка маленьких людей до кімнати свого дорогого вчителя, і чисті сльози оросили худу руку, що звисла. То єдина нагорода тобі, бідний тружениче (Г. Хоткевич);

[Ізольда:] .. (до Шевченка). Еж я – прихильниця таланту вашого. Давно сказати про це хотіла вам, – та не була знайома з вами. [Шевченко (зворушений):] Дякую сердечно. Найбільша нагорода це мені за всі мої страждання і за муки (П. Тичина);

– Чуєш, Тамаро. Це найвища нагорода називатися патріотом (А. Хижняк).

(1) Церко́вна нагоро́да – елемент Богослужбового одягу або головний убір, яким нагороджують заслужених священослужителів: подвійний орар, набедреник, палиця, скуфія, митра тощо.