нагорі

НАГОРІ́, присл.

1. У верхній або на верхній частині чого-небудь.

Чижики звили собі гніздо на найвищій гілці найвищої ялини в лісі зовсім не тому, що вони були такі горді і хотіли жити найвище від усіх .. Просто їм здавалося, що там, нагорі, їм буде і безпечніше, і веселіше (О. Іваненко);

При в'їзді в село п'ятеро плотників майстрували, докінчуючи, дерев'яну арку; тут уже стояли готові для прикрашення її корзини цвітів [квітів]. Нагорі з квіток і стрічок буде вензель князя (Г. Хоткевич);

// На верхньому поверсі будинку.

Ми зупинилися в недорогому, але чепурненькому готелі. Михайло із Ляським у дешевенькому номері нагорі, а ми з дружиною – в розкішній кімнаті внизу (Олесь Досвітній);

Після смерті дружини Паршецький нагорі не мешкав (М. М. Тарновський);

// На поверхні, зверху чого-небудь.

Там, нагорі, вже напевне почалася робота, там напевне вживають усіх заходів, щоб врятувати шахту і людей, які лишилися під землею (О. Донченко);

Вони [хлопчаки] пірнали небезпечно глибоко, і тільки бульбашки, що лопалися нагорі, свідчили про те, що десь там знаходиться жива істота (Григорій Тютюнник);

// У вишині.

Шуміли вишні по садах рясні, пахтіло квітамии, і зорі щоки рум'янили вітрами нагорі (В. Сосюра).

2. перен., розм. У вищих інстанціях, органах.

– Знаєте, чиїм ад'ютантом Білограй був у війну? Знаєте! Отож. Генерала армії. От що за рука в нього там, нагорі (Ю. Мушкетик);

Чий то бородань так любо із внуками бавиться? Та то ж Лобода старий, .. батько того Лободи, що тепер там, нагорі... (О. Гончар).