надувати

НАДУВА́ТИ, НАДИМА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАДУ́ТИ, му́, ме́ш і наду́ю, наду́єш, док.

1. що. Наповнювати що-небудь повітрям, газом і т. ін.; роздувати.

Тішиться дитина – Забавка чудна: Надимає з мила Пухирці вона (Дніпрова Чайка);

Туго шини надуваєм!.. Гей, сідайте, пасажири, В ряд по два і по чотири (І. Нехода);

Напустила тої піни повну наволочку з міцного полотна, ще й надула її, і почала терти Хуррем тою наволочкою-пузирем, била, масажувала (П. Загребельний);

Я швидко надув шкіряні міхи і пов'язав їх між собою. Припасував до них зброю, линви та вуздечки (Ю. Логвин);

// Натягувати, розпрямляти що-небудь; робити пружним.

Вітер надував їх [вітрила], і вони виривались з рук (М. Коцюбинський);

Вона міцно стискала ручку зонтика, бо вітер надимав його і рвав з рук (М. Трублаїні);

Налетів дужий порив вітру, .. надув за спинами хлопців сорочки (Ю. Збанацький);

// Напружуючись, збільшувати об'єм, розмір.

– А ну-бо покажи! – Стьопа надуває щоки і щипає себе за верхню губу (В. Винниченко);

Погордливо розправляє [куховар] вуса і надимає груди (Ю. Яновський);

– Хіба що скуштувати, – надув черевань товсті щоки, між якими плавали десь углибу блакитні озеречка очей (П. Загребельний);

* У порівн. Маринина рука розпухала, нiби її надувало (Р. Андріяшик).

2. тільки надува́ти, наду́ти, що. Дуючи, приносити, приганяти що-небудь кудись або наносити, створювати щось.

Вітер снігом мете, кучугури наносить, пороги впоперек шляху надуває, що проїхати тяжко (Б. Лепкий);

У полі гуляв вітер. Крутив поземкою, гнав снігові гриви чортзна-куди, надував замети та перевали (Ю. Збанацький);

Дивись: де не взявся вітер, надув-нагнав з усіх боків чорні хмари (Панас Мирний);

Вітер за якісь миті розвіяв, провітрив увесь трюм. Надув його свіжим, вогким повітрям (Ю. Логвин).

3. тільки док., що і без дод., безос., розм. Продуваючи певний час (про вітер, протяг і т. ін.), викликати захворювання.

Владика Полікарп наступає на той килимець, а священики швиденько накидають на його рясу пальто, аби не надуло в спину (М. Малиновська);

– Не сиди біля вікна, бо дме в бік (із журн.).

◇ (1) Надува́ти (надима́ти) / наду́ти гу́би, фам.:

а) гніваючись, ображаючись і т. ін., надавати обличчю незадоволеного вигляду.

Він морщить лоба, надимає губи, поглядає скоса на княжого двірського (А. Хижняк);

Галина Потапівна надула губи, бо на педраді дали їй останній підписать протокол (М. Рильський);

– Варвари! – повторила Мигельська, презирливо надувши губи (Р. Андріяшик);

б) виражати зверхність, поважність; пишатися, зазнаватися.

Вийшов судящий, на всіх позирнув, Ретязь начеплює, губи надув (Я. Щоголів);

Відчувши небувалу увагу, він надув губи й мовчки стежив за дідом (Д. Косарик).