намір

НА́МІР, у, ч.

Задум, бажання зробити що-небудь.

Своїх намірів він не сповіряв дома нікому (Панас Мирний);

Чужі хлопці .. зовсім не виказували наміру захищати, а навпаки – стоячи купкою посеред вулиці, вони злобно реготалися з бідолашних молодиць, що бігли з манатками ховатися (І. Багряний);

Мирон Данилович зрікся наміру – переходити до земляка, і притих, боячися нової недолі (В. Барка);

Антон .. вперто здійснював свій намір добратися до міста (С. Чорнобривець);

Четвертого дня дід вирушив до Криту, маючи намір побувати в порту (О. Бердник).

(1) Без на́міру (на́мірів):

а) не бажаючи навмисне зробити що-небудь; без умислу.

– Вмить громовиця збудиться, а того, хто каменя кинув, хоч і без наміру злого, тільки з глупоти тяжкої, рано чи пізно, а таки неминуче блискавкою сколе! (Н. Королева);

Мав би вибухнути гнівом, розкричатися при такому звертанні чи й вигнати її геть, але ясно було, що запитує вона щиро, без наміру образити (О. Гончар);

б) не розраховуючи на що-небудь.

Зустрічалася Юля з багатьма, але не надовго і без серйозних намірів (Григорій Тютюнник);

(2) Благи́й на́мір – добрий, найкращий намір.

Ми позбавили самих себе тих засобів, якими могли здійснити свої благі наміри (В. Винниченко);

– Спасибі, пане приставе, за благий намір дати мені гарну атестацію (В. Канівець);

(3) З на́міром – навмисне, для того, щоб зробити що-небудь.

Він швидко повернувся в хату з наміром одягнути шинель і бігти кудись (С. Голованівський);

Газалі .. підняв повстання проти нового султана з наміром скинути з Сірії османське ярмо (П. Загребельний);

– Хороший песик, – зрадів Лука і, простягнувши руку, знову почав підступати до нього, з наміром погладити (С. Андрухович).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

намір

Значення в інших словниках