наосліп

НАО́СЛІП, присл.

1. Не бачачи нічого, або не дивлячись на що-небудь, кудись.

Турецькі пушкарі, очевидно, не бачили у лісі обозу і стріляли наосліп (О. Маковей);

До трапа Ганя йшла наосліп, навіть руку тримала поперед себе (С. Журахович);

Не треба на карту дивитись – він міг би наосліп Знайти оцю стежку в дитинство (Л. Первомайський);

// Не розбираючи, куди завгодно, як завгодно.

– Перше бажання [в'язнів] – кинутись навтікача, кинутись наосліп – через кілька хвилин змінюється гнітючим почуттям безнадії і болем від власного безсилля (Ю. Збанацький);

Вершники кидаються хто куди, як у настці. Одні, відстрілюючись, подалися назад, інші .. плигають кіньми наосліп через заготи (О. Гончар);

* У порівн. Спітнілий Октав першим вивалюється з кабінету і незграбно, наче наосліп, прямує на подвір'я (М. Стельмах).

2. перен. Не маючи впевненості, точних, конкретних знань, даних у чому-небудь.

Нема жадних [жодних] вістей, нема надії на добру поживу, а так, наосліп, іти не хотілось би (Г. Хоткевич);

Мені доводилось наосліп шукати істини (О. Довженко);

Нікому було допомогти йому, він діяв самотужки, наосліп (П. Колесник);

// Точно не знаючи обставин, не розібравшись; навмання.

Я не можу кидати решти дивізії наосліп, у прірву, не знаючи, що там мене жде (В. Кучер);

// Як вийде, як доведеться, не зважуючи чогось.

Ти був зрілою, досвідченою, навченою життям людиною. Я – зеленим дівчам. Ти діяв розумно, продумано. Я наосліп, навмання (Л. Дмитерко).