нарешті
НАРЕ́ШТІ.
1. присл. Після чого-небудь, у кінці чогось.
Бжозовський ждав тиждень, ждав другий, а суду не було .. Нарешті його покликали в суд (І. Нечуй-Левицький);
Степан Петрович одхилився на спинку кушетку й заплющив очі. Нарешті можна було віддатись цьому спокоєві й побути хоч кілька годин без напруження (В. Винниченко);
Час ішов – а ніякого руху. Надворі було вже темно-претемно. Нарешті загуділа машина, заходячи попри самісіньку стіну (І. Багряний).
2. у знач. єднального спол. (перев. із спол. і). Уживається при переліку для приєднання останнього слова, словосполучення або речення.
[Андрій:] Важно, що ми вкупі зросли, маємо спільні спогади, багато спільних звичок, ну, і нарешті спільний бюджет... (Леся Українка);
Матроси знов узялися за лопати. Під першим шаром спочатку пішла солонцювата сіра глина, потім жирна глина з різким запахом нафти і нарешті вугільний шар (З. Тулуб).
3. у знач. вставн. сл. Уживається при виділенні того, що відбувається, з'являється і т. ін. після всього, у кінці, на завершення, як наслідок чого-небудь.
Уже аж під горбом Артем, нарешті, умовив-таки матір вернутися (А. Головко);
Минають села, наче сни. І от, нарешті, засиніли Дніпропетровщини лани (В. Сосюра);
Капітан, схиливши голову набік, довго вивчав їх [Гната і Оксена], обличчя світлішало, нарешті, посміхнувся (Григорій Тютюнник);
// Уживається при вираженні нетерпіння, незадоволення і т. ін., що стосується висловленого в реченні.
Німим криком кричу до себе: – Ти! Чи ти скінчиш, нарешті, нещасний комедіанте! Коли перестанеш брехати бодай собі самому? (М. Коцюбинський);
Нарешті, далеко праворуч, як легкі, рожеві птахи, злетіли в повітря три ракети (Д. Ткач);
Проїхали так з кілометр до наступного повороту, і тут Козаков, нарешті, дав команду зупинитись (О. Гончар).
4. у знач. виг. Уживається при вираженні радості, захоплення, задоволення і т. ін.
Нарешті! Не тямлячи себе від радості, Шевченко обняв жаданого гостя (З. Тулуб);
Побачивши на возі отця Вікентія, вона від несподіванки сплеснула руками .. – Отець Вікентій?!? Нарешті, нарешті! Це просто празник для нас! (М. Стельмах).
Значення в інших словниках
- нарешті — наре́шті прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- нарешті — НАРЕШТІ – НА РЕШТІ Нарешті, присл. Після чого-небудь, у кінці чогось; у знач. вст. сл., виг. Сіли нарешті, поїхали (Г.Хоткевич); Нарешті біла рівнина залишилася позаду (З. Літературне слововживання
- нарешті — пр., кінець-кінцем, врешті, сил. в решті решт; наостанку; ФР. на додаток, на закінчення, плюс до всього <н. лом, штир і нарешті вісь>. Словник синонімів Караванського
- нарешті — Врешті, врешті-решт, зрештою Фразеологічні синоніми: аж ось; аж от; і ось Словник синонімів Вусика
- нарешті — 1》 присл. Після чого-небудь, наприкінці чогось. 2》 у знач. єднального спол. (перев. із спол. "і"). Уживається в разі переліку для приєднання останнього слова, останніх слів або речення. 3》 у знач. вставн. сл. Великий тлумачний словник сучасної мови
- нарешті — НАРЕ́ШТІ (після ряду певних подій, явищ, предметів і т. ін., наприкінці якоїсь дії — у її кінцевому наслідку, в її завершенні), ВРЕ́ШТІ (УРЕ́ШТІ), ЗРЕ́ШТОЮ, ВРЕ́ШТІ-РЕ́ШТ (УРЕ́ШТІ-РЕ́ШТ), ВКІНЦІ́ (УКІНЦІ́) розм., ОСЬ (ужив. Словник синонімів української мови
- нарешті — Наре́шті, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- нарешті — НАРЕ́ШТІ. 1. присл. Після чого-небудь, у кінці чогось. Бжозовський ждав тиждень, ждав другий, а суду не було.. Нарешті його покликали в суд (Н.-Лев., II, 1956, 251); Нарешті Василькові пощастило вхопитись за гілку (Донч. Словник української мови в 11 томах
- нарешті — Нарешті нар. Наконецъ. А нарешті піп Кирика кулаком у стіну: пішов геть з моєї хати, єретичий сину! ЗОЮР. II. 86. Ой пив мед і горілку, ще й музики водив, а нарешті досталося, що в полиції сидів. Руд. Чп. 237. Словник української мови Грінченка