нарешті

НАРЕ́ШТІ.

1. присл. Після чого-небудь, у кінці чогось.

Бжозовський ждав тиждень, ждав другий, а суду не було.. Нарешті його покликали в суд (Н.-Лев., II, 1956, 251);

Нарешті Василькові пощастило вхопитись за гілку (Донч., V, 1957, 77);

Сьогодні нарешті дійшли, до згоди, що зажинки будуть першим днем страйку (Стельмах, І, 1962, 503).

2. у знач. єднального спол. (перев. із спол. і). Уживається при переліку для приєднання останнього слова, останніх слів або речення.

[Андрій:] Важно, що ми вкупі зросли, маємо спільні спогади, багато спільних звичок, ну, і нарешті спільний бюджет… (Л. Укр., III, 1952, 719);

Матроси знов узялися за лопати. Під першим шаром спочатку пішла солонцювата сіра глина, потім жирна глина з різким запахом нафти і нарешті вугільний шар (Тулуб, В степу.., 1964, 275).

3. у знач. вставн. сл. Уживається при виділенні того, що відбувається, з’являється і т. ін. після всього, у кінці чого-небудь, на завершення чого-небудь, як наслідок чогось.

Уже аж під горбом Артем, нарешті, умовив-таки матір вернутися (Головко, II, 1957, 425);

Минають села, наче сни. І от, нарешті, засиніли Дніпропетровщини лани (Сос., II, 1958, 439);

Капітан, схиливши голову набік, довго вивчав їх [Гната і Оксена], обличчя світлішало, нарешті, посміхнувся (Тют., Вир, 1964, 334);

// Уживається при вираженні нетерпіння, незадоволення і т. ін., що стосується висловленого в реченні.

Німим криком кричу до себе: — Ти! Чи ти скінчиш, нарешті, нещасний комедіанте! Коли перестанеш брехати бодай собі самому? (Коцюб., II, 1955, 266);

Нарешті, далеко праворуч, як легкі, рожеві птахи, злетіли в повітря три ракети (Ткач, Крута хвиля, 1954, 363);

Проїхали так з кілометр до наступного повороту, і тут Козаков, нарешті, дав команду зупинитись (Гончар, III, 1959, 435).

4. у знач. виг. Уживається при вираженні радості, захоплення, задоволення і т. ін.

Нарешті! Не тямлячи себе від радості, Шевченко обняв жаданого гостя (Тулуб, В степу.., 1964, 184);

Побачивши на возі отця Вікентія, вона від несподіванки сплеснула руками.. — Отець Вікентій?!? Нарешті, нарешті! Це просто празник для нас! (Стельмах, І, 1962, 413).