наривати

НАРИВА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., НАРВА́ТИ, ву́, ве́ш, док., чого, що.

1. Рвучи, збирати яку-небудь кількість чогось.

Я нариваю цілі пучки цвіту яблуні (М. Коцюбинський);

На доброму житі нажинала [Катерина Чумак] півтори копи, наривала по двісті снопів кучерявого гороху (М. Стельмах);

[Настуся:] Не буду танцювать, Поки барвінку не нарву Та не заквітчаюсь (Т. Шевченко);

Він нарвав тоді інжиру з дерева (А. Кримський);

Уже Оленка гороб'ячого щавлю нарвала на борщ (К. Гордієнко);

// Зриваючи, складати, робити що-небудь.

Мати .. нарвала букет квітів на своїй клумбі (О. Донченко).

2. Рвучи що-небудь подрібнювати на маленькі частинки.

Наривати паперу.

НАРИВА́ТИ², а́є, недок., НАРВА́ТИ, ве́, док.

Запалюючись, утворювати нарив.

Минуло багато часу, а рана на руці Данила Ковача ятрилась і наривала, він весь горів, ходив, як у тумані (С. Скляренко);

– Дома ж було, чирячок нарве, то я вже й цибульки смажу й ганчірочку тру та й зав'язую (А. Тесленко);

// безос.

– Та тут дівчина розрізала ногу. В лікарню зразу не принесли, воно й нарвало так, що ходити вже їй не можна (О. Копиленко).

НАРИВА́ТИ³, а́ю, а́єш, недок., НАРВА́ТИ, ву́, ве́ш, док., що, чого, діал.

Готуючи до запрягання, прикріплювати ярмо до дишля.

– Ой ви, хлопці, ви, добрі молодці, Уставайте, вози мажте, ярма наривайте. Сірі воли запрягайте! (П. Чубинський);

Чумак ярма нариває Та в Крим по сіль виїжджає (з думи);

// Запрягати волів.

Кость нариває волів. Чоловік стоїть коло його, навчає (С. Васильченко).

НАРИВА́ТИ⁴, а́ю, а́єш, недок., НАРИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., чого, що.

Риючи, робити в землі заглибини, ями.

Клята свиня нарила на городі такого, що хоч плач! (Сл. Б. Грінченка);

// Риючи, навибирати яку-небудь кількість чогось.

Партизанська піхота .. нарила землі й лежала вже в шанцях, готуючись до відсічі (Ю. Яновський);

Ми з Федьком завжди картоплю копали. Нариємо повні поли, а тоді розпалимо багаття – і в жар... (А. Дімаров).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me