наривати

НАРИВА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., НАРВА́ТИ, ву́, ве́ш, док., перех.

1. Рвучи, збирати яку-небудь кількість чогось.

Я нариваю цілі пучки цвіту яблуні (Коцюб., І, 1955, 420);

На доброму житі нажинала [Катерина Чумак] півтори копи, наривала по двісті снопів кучерявого гороху (Стельмах, II, 1962, 209);

[Настуся:] Не буду танцювать, Поки барвінку не нарву Та не заквітчаюсь (Шевч., II, 1963, 191);

Він нарвав тоді інжиру з дерева (Крим., Вибр., 1965, 52);

Уже Оленка гороб’ячого щавлю нарвала на борщ (Горд., II, 1959, 11);

// Зриваючи, складати, робити що-небудь.

Мати.. нарвала букет квітів на своїй клумбі (Донч., IV, 1957, 22).

2. Рвучи, подрібнювати на маленькі частинки.

НАРИВА́ТИ², а́є, недок., НАРВА́ТИ, ве́, док. Запалюючись, утворювати нарив.

Минуло багато часу, а рана на руці Данила Ковача ятрилась і наривала, він весь горів, ходив, як у тумані (Скл., Карпати, II, 1954, 378);

— Дома ж було, чирячок нарве, то я вже й цибульки смажу й ганчірочку тру та й зав’язую (Тесл., З книги життя, 1949, 26);

// безос.

— Та тут дівчина розрізала ногу. В лікарню зразу не принесли, воно й нарвало так, що ходити вже їй не можна (Коп., Земля.., 1957, 49).

НАРИВА́ТИ³, а́ю, а́єш, недок., НАРВА́ТИ, ву́, ве́ш, док., перех., діал. Готуючи до запрягання, прикріплювати ярмо до дишля.

— Ой ви, хлопці, ви, добрі молодці, Уставайте, вози мажте, ярма тривайте. Сірі воли запрягайте! (Чуб., V, 1874, 1049);

Чумак ярма нариває Та в Крим по сіль виїжджає (Укр.. думи.., 1955, 207);

// Запрягати волів.

Кость нариває волів. Чоловік стоїть коло його, навчає (Вас., III, 1960, 326).

НАРИВА́ТИ⁴, а́ю, а́єш, недок., НАРИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., перех. Риючи, робити в землі заглибини, ями.

Клята свиня нарила на городі такого, що хоч плач! (Сл. Гр.);

// Риючи, навибирати яку-небудь кількість чогось.

Партизанська піхота.. нарила землі й лежала вже в шанцях, готуючись до відсічі (Ю. Янов., І, 1958, 152).