народжувати

НАРО́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., НАРОДИ́ТИ, роджу́, ро́диш, док.

1. кого, що. Давати життя дитині [дітям] під час пологів (про жінку або самицю).

Половчиха складала все до скрині та боялася за Панаса. Вона його важко народжувала, і він їй став дорожчий (Ю. Яновський);

– Пам'ятай, Уляно, що й вовчиця народжує дітей своїх, і зростають вони вовками на землі (О. Довженко);

– Я любив, як насіння пахне. Я виріс у насінні. І мати мене народила в насінні – в жнива під копою (О. Довженко);

За своє життя Лукерія народила більше десятка дітей (П. Автомонов);

Вона народила хлопчика і назвала його Віталієм (О. Гончар).

2. кого, що, перен. Давати початок чому-небудь, створювати що-небудь, бути причиною появи когось, чогось.

У спеку, в сніг – не легко нам Нове народжувати місто (І. Нехода);

– Війна не апостолів, а вбивців народжує (М. Стельмах);

Народна українська мова народила шевченківську літературну мову (Ю. Смолич);

// Пробуджувати, викликати що-небудь.

Це вона [юність] по-весняному гріє, бунтівлива запалює кров, родить помисли кращі і мрії і народжує ніжну любов (І. Гончаренко);

Пісня відриває душу Терентія від щоденної колотнечі, народжує сум біля серця (М. Стельмах).

3. перев. док., що і без прям. дод., розм. Дати багато плодів, великий урожай.

То мати наумисне такі товсті нитки виводили, бо у нас сього року дуже коноплі були народили (Номис);

Квітне багряно садок молодий, – Гілка розпукла народить плоди (М. Шпак);

Незграбна та розтріскана, Щороку Ти [яблуне] яблука народжуєш мені (В. Коротич).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me