1. Словник української мови у 20 томах

наставник

НАСТА́ВНИК, а, ч.

1. Той, хто дає поради, навчає; порадник, учитель.

Назіра знала, що Юрському треба все говорити. Він же її перший наставник і вихователь (Іван Ле);

Вона [старша сестра] була для нас усім: і захисником від кривдників, і затишком, і годувальником, і наставником (І. Рябокляч);

Славуту знали не тільки як учителя – князевого наставника.., а й як досвідченого воїна, мудрого радника і ще більше – як уславленого співця (В. Малик);

Іслам-Гірей і його вірний наставник Сефер Газі пливли турецькою каторгою під вартою двадцяти яничарів Егейським морем на південь (Р. Іваничук);

Антоній повертається до Києва у 1027 році і ймовірно посідає місце Ярославового духівника і наставника аж до смерті того в 1054 році (Г. Тарасюк).

2. діал. Наглядач.

– Не балакай один із другим, але роби! – гримав Петрусь [на хлопців], удаючи наставника (Л. Мартович);

Після чотирьох тижнів непосильно важкої праці лісорубів наставники, що приймали виконану роботу, відкинули половину складеного у стоси дерева як такого, що нібито не відповідало вимогам фірми (Я. Галан).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. наставник — Наглядач над робітниками [V] — наглядач [I] Словник з творів Івана Франка
  2. наставник — наста́вник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  3. наставник — [настаўниек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
  4. наставник — -а, ч. 1》 Той, хто дає поради, навчає; порадник, учитель. || Досвідчений працівник, що здійснює шефство над молодими робітниками, робітницями. 2》 діал. Наглядач. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. наставник — Напутич, доглядач, наглядач, див. вихователь, ментор, смотритель Словник чужослів Павло Штепа
  6. наставник — НАСТА́ВНИК (той, хто наставляє, дає напучення), МЕ́НТОР книжн. заст., ірон., НАПУ́ТНИК заст.; УЧИ́ТЕЛЬ (ВЧИ́ТЕЛЬ), МЕТР книжн. заст., ірон. Словник синонімів української мови
  7. наставник — НАСТА́ВНИК, а, ч. 1. Той, хто дає поради, навчає; порадник, учитель. Назіра знала, що Юрському треба все говорити. Він же її перший наставник і вихователь (Ле, Міжгір’я, 1953, 382); Посіяне вчителем у дитячі душі зерно знань... Словник української мови в 11 томах
  8. наставник — Наставник, -ка м. Надсмотрщикъ надь рабочими. У нашого наставника нагай за плечима. Грин. III. 128. Словник української мови Грінченка