нашийник
НАШИ́ЙНИК, а, ч.
1. Ремінець або металеве кільце з застібкою, що надівають на шию тварини.
Схопивши за нашийник сірого пса, він відтяг його від парубка... (О. Донченко);
– Ну, ходімо вже, – і потягла [дівчина] телятко за нашийник (Григорій Тютюнник);
* У порівн. Твердий комірець давив, муляв горло, як вузький нашийник (О. Копиленко).
2. У дишельній упряжі без хомута – широкий ремінь, один кінець якого надівають на шию коня, а другий закріплюють на передньому кінці дишла.
За одним махом зробив [Панталаха] порядок: повідпинав нашийники від дишля (І. Франко).
3. заст. Металева нашийна прикраса.
Темний люд закарбовав [закарбував] собі в голові кармазини да нашийники, так тепер тільк тільки тюкни (П. Куліш);
// Той, хто носив такі прикраси.
– Ви, може, думаєте, що я, так як ваші нашийники, стану драти з вас шкуру, аби б тільки в мене на ногах рипіли сап'янці? (П. Куліш).
Значення в інших словниках
- нашийник — наши́йник іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- нашийник — -а, ч. 1》 Ремінець або металеве кільце з застібкою, що надівається на шию тварини. 2》 У дишельній упряжі без хомута – широкий ремінь, один кінець якого надівається на шию коня, а другий закріплюється на передньому кінці дишла. Великий тлумачний словник сучасної мови
- нашийник — Наши́йник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- нашийник — НАШИ́ЙНИК, а, ч. 1. Ремінець або металеве кільце з застібкою, що надівається на шию тварини. Схопивши за нашийник сірого пса, він відтяг його від парубка… (Донч., III, 1956, 52); — Ну, ходімо вже, — і потягла [дівчина] телятко за нашийник (Тют. Словник української мови в 11 томах
- нашийник — Нашийник, -ка м. 1) Ошейникъ. 2) Притѣснитель. Ви, може, думаєте, що я так, як ваші нашийники, стану драти з вас шкуру? К. ЧР. 267. А ти завзявся муром нерушимим проти голоти вбогої стояти і від її непохибного суду людських нашийників обороняти. К. ЦН. 177. Словник української мови Грінченка