нашийник
НАШИ́ЙНИК, а, ч.
1. Ремінець або металеве кільце з застібкою, що надівається на шию тварини.
Схопивши за нашийник сірого пса, він відтяг його від парубка… (Донч., III, 1956, 52);
— Ну, ходімо вже, — і потягла [дівчина] телятко за нашийник (Тют., Вир, 1964, 310);
*У порівн. Твердий комірець давив, муляв горло, як вузький нашийник (Коп., Десятикласники, 1938, 280).
2. У дишельній упряжі без хомута — широкий ремінь, один кінець якого надівається на шию коня, а другий закріплюється на передньому кінці дишла.
За одним махом зробив [Панталаха] порядок: повідпинав нашийники від дишля (Фр., II, 1950, 240).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- нашийник — наши́йник іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- нашийник — -а, ч. 1》 Ремінець або металеве кільце з застібкою, що надівається на шию тварини. 2》 У дишельній упряжі без хомута – широкий ремінь, один кінець якого надівається на шию коня, а другий закріплюється на передньому кінці дишла. Великий тлумачний словник сучасної мови
- нашийник — НАШИ́ЙНИК, а, ч. 1. Ремінець або металеве кільце з застібкою, що надівають на шию тварини. Схопивши за нашийник сірого пса, він відтяг його від парубка... (О. Словник української мови у 20 томах
- нашийник — Наши́йник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- нашийник — Нашийник, -ка м. 1) Ошейникъ. 2) Притѣснитель. Ви, може, думаєте, що я так, як ваші нашийники, стану драти з вас шкуру? К. ЧР. 267. А ти завзявся муром нерушимим проти голоти вбогої стояти і від її непохибного суду людських нашийників обороняти. К. ЦН. 177. Словник української мови Грінченка