нашіптувати

НАШІ́ПТУВАТИ, ую, уєш, недок., НАШЕПТА́ТИ, шепчу́, ше́пчеш, док., що, рідко чого і без прям. дод.

1. Пошепки говорити, розповідати щось.

Знов шайтан нашіптує їй грішні думки, каламутить спокій (М. Коцюбинський);

Він мені почав нашіптувати, що ніби пролазив учора на самий берег Дніпра (Л. Смілянський);

Своїм пестливим голосом нашепче [мати] дитині про любов до всього живого (Панас Мирний);

Коли б міг, обняв би руками цю заквітчану землю і нашептав би їй безліч любовних слів (В. Бабляк);

* Образно. А вітер кохання нашіптує травам, Бентежність вкладає у душу мою (Л. Забашта).

2. Таємно наговорювати.

Він часто і густо тихенько нашіптував учителям на вухо, що школярі іноді затівали зробити (Панас Мирний);

[Назар:] Я нашіптувати не буду, я все в очі скажу (М. Зарудний);

– Здогадувався, що неспроста запрошували, – відповів похмуро Макар, вставши з-за столу і прямуючи до умивальника. – Вже, мабуть, зоотехнік щось нашептав... (С. Добровольський).

3. заст. Проказувати заклинання; чаклувати.

Параска бреше, що я коло криниці набираю землі, нашіптую та роблю чари (І. Нечуй-Левицький);

От як коржик спікся, вона й дала його з'їсти Олені за три рази, запиваючи .. водою, що нашептала бабуся (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Гапка:] Вона [баба-шептуха] від усього помагає – .. і від уроків, і переполох виллє, і соняшниці заварить, і нашепче, і злиже (В. Самійленко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

нашіптувати

Значення в інших словниках