небіжчик
НЕБІ́ЖЧИК, а, ч.
1. Померла людина; покійник.
Панталаха впав лицем до помоста і, розтріскавши собі голову, відразу став небіжчиком (І. Франко);
Кумиш, як жінка, не могла бути присутньою при обмиванні небіжчика (З. Тулуб);
// перев. у прикладці, розм. Про померлу людину.
– Юхим мій, небіжчик, перед тим, як погнали у город в тюрму, ніч лежав .. поранений, неперев'язаний (А. Головко);
– Ще мій батько небіжчик говорив, що Ярило .. їде по землі на білому коні (М. Стельмах).
2. заст. Бідолаха.
Його [Енея] мутило І коло серденька крутило, Небіжчик часто щось вздихав [зітхав] (І. Котляревський).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- небіжчик — небі́жчик іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- небіжчик — Покійник, як ім. померлий, покійний; ЗСТ. бідолаха; пор. МЕРТВЯК. Словник синонімів Караванського
- небіжчик — Особа, над тілом якої здійснюють поховальні обряди та заупокійні богослужіння, а також ім'я якої згадують при поминанні; померлий ім.; новоспочилий ім.; заст. усопший ім. Словник церковно-обрядової термінології
- небіжчик — -а, ч. 1》 Померла людина; покійник. || перев. у прикладці, розм. Про померлу людину. 2》 заст. Бідолаха. Великий тлумачний словник сучасної мови
- небіжчик — небіжчик покійник (ст): Сказав хтось, чи не небіжчик Івась Витвицький, знаний, між іншим, з того, що винайшов сентенцію: “Україна – то є Україна, а бульба – то є бульба”(Керницький) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- небіжчик — Кожен небіжчик добрий. Вдова все споминає свого першого чоловіка, що він був найліпший. Ой умер мій небіжчик, а я свою журбу в горщик, черепочком накрила, щоб за мною не ходила. Жарт з молодої вдови. Приповідки або українсько-народня філософія
- небіжчик — ПОКІ́ЙНИК (чоловік, який помер), ПОКІ́ЙНИЙ, НЕБІ́ЖЧИК, МЕ́РТВИЙ, ПОМЕ́РЛИЙ, УМЕ́РЛИЙ (ВМЕ́РЛИЙ), МЕ́РЛИЙ розм.; МРЕЦЬ, МЕРТВЯ́К, МЕРТВЕ́ЦЬ рідше, ТІ́ЛО, ПО́РОХ, ПРАХ заст., книжн. (останки померлої людини). Словник синонімів української мови
- небіжчик — Небі́жчик, -ка; -чики, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- небіжчик — НЕБІ́ЖЧИК, а, ч. 1. Померла людина; покійник. Панталаха впав лицем до помоста і, розтріскавши собі голову, відразу став небіжчиком (Фр., II, 1950, 263); Кумиш, як жінка, не могла бути присутньою при обмиванні небіжчика (Тулуб, В степу.. Словник української мови в 11 томах
- небіжчик — Небі(о)жчик, -ка м. 1) Покойникъ. 2) Бѣдняжка. Словник української мови Грінченка