1. Приповідки або українсько-народня філософія

небіжчик

Кожен небіжчик добрий.

Вдова все споминає свого першого чоловіка, що він був найліпший.

Ой умер мій небіжчик, а я свою журбу в горщик, черепочком накрила, щоб за мною не ходила.

Жарт з молодої вдови. Давно вірили, що небіжчики якийсь час ходять іще на сім світі, щоб вдова скоро не шукала другого чоловіка.

Про небіжчиків говориться добре або нічого.

Тому, що вони не годні оборонитися перед закидами. Старий римський звичай.

Джерело: Приповідки або українсько-народня філософія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. небіжчик — небі́жчик іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. небіжчик — Покійник, як ім. померлий, покійний; ЗСТ. бідолаха; пор. МЕРТВЯК. Словник синонімів Караванського
  3. небіжчик — Особа, над тілом якої здійснюють поховальні обряди та заупокійні богослужіння, а також ім'я якої згадують при поминанні; померлий ім.; новоспочилий ім.; заст. усопший ім. Словник церковно-обрядової термінології
  4. небіжчик — -а, ч. 1》 Померла людина; покійник. || перев. у прикладці, розм. Про померлу людину. 2》 заст. Бідолаха. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. небіжчик — НЕБІ́ЖЧИК, а, ч. 1. Померла людина; покійник. Панталаха впав лицем до помоста і, розтріскавши собі голову, відразу став небіжчиком (І. Франко); Кумиш, як жінка, не могла бути присутньою при обмиванні небіжчика (З. Тулуб); // перев. у прикладці, розм. Словник української мови у 20 томах
  6. небіжчик — небіжчик покійник (ст): Сказав хтось, чи не небіжчик Івась Витвицький, знаний, між іншим, з того, що винайшов сентенцію: “Україна – то є Україна, а бульба – то є бульба”(Керницький) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. небіжчик — ПОКІ́ЙНИК (чоловік, який помер), ПОКІ́ЙНИЙ, НЕБІ́ЖЧИК, МЕ́РТВИЙ, ПОМЕ́РЛИЙ, УМЕ́РЛИЙ (ВМЕ́РЛИЙ), МЕ́РЛИЙ розм.; МРЕЦЬ, МЕРТВЯ́К, МЕРТВЕ́ЦЬ рідше, ТІ́ЛО, ПО́РОХ, ПРАХ заст., книжн. (останки померлої людини). Словник синонімів української мови
  8. небіжчик — Небі́жчик, -ка; -чики, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. небіжчик — НЕБІ́ЖЧИК, а, ч. 1. Померла людина; покійник. Панталаха впав лицем до помоста і, розтріскавши собі голову, відразу став небіжчиком (Фр., II, 1950, 263); Кумиш, як жінка, не могла бути присутньою при обмиванні небіжчика (Тулуб, В степу.. Словник української мови в 11 томах
  10. небіжчик — Небі(о)жчик, -ка м. 1) Покойникъ. 2) Бѣдняжка. Словник української мови Грінченка