1. Словник української мови у 20 томах

невірник

НЕВІ́РНИК, а, ч.

1. Непостійний, нестійкий у поглядах, стосунках з ким-небудь чоловік.

У високій Шебелині білий сніжок тане, Не знаєш ти, невірнику, що з тобов ся стане [з тобою станеться] (з народної пісні).

2. Той, хто не визнає існування Бога, не вірує в нього; безбожник.

Біля столу стояв голова невірників (П. Панч).

3. розм. Той, хто не вірить, не довіряє кому-небудь.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. невірник — неві́рник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. невірник — див. безбожник; грішник Словник синонімів Вусика
  3. невірник — -а, ч. Непостійний, нетвердий у поглядах, стосунках із ким-небудь чоловік. || розм. Той, хто не визнає існування Бога, не вірує в нього; безбожник. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. невірник — НЕВІ́РНИК, а, ч. Непостійний, нетвердий у поглядах, стосунках з ким-небудь чоловік. У високій Шебелині білий сніжок тане, Не знаєш ти, невірнику, що з тобов ся стане (Коломийки, 1969, 195); // розм. Словник української мови в 11 томах
  5. невірник — Невірник, -ка м. Недовѣрчивый человѣкъ. ум. невірниченько. Ой ти, невірний-невірниченько, не віриш мені й мому личеньку. Чуб. V. 683. Словник української мови Грінченка