невірний

НЕВІ́РНИЙ, а, е.

1. Непостійний, нестійкий у поглядах, стосунках з ким-небудь; який порушує вірність; зрадливий.

Важко стало на душі од одної чутки, що в його дружина невірна (О. Стороженко);

Шевченко обняв жаданого гостя. Все обурення, всі образи на невірних друзів, які забули його в біді, розтанули (З. Тулуб);

* Образно. Ну ж бо повідай про долю невірную, З донькою все розділи (Дніпрова Чайка);

// у знач. ім. неві́рний, ного, ч.; неві́рна, ної, ж. Зрадливий чоловік; зрадлива жінка.

Взяв Марко жінчину голову в отороки, сів на коня та й поїхав до тестя .. “А що, каже, – такій жінці робити, що кидає чоловіка та пристає до невірного?” (з легенди);

Мене невірна розлюбила, І я блукаю сам не свій, Немов я кинутий остався Один в пустелі світовій (О. Олесь).

2. Який викликає сумнів, недовір'я; обманливий, ненадійний.

Йде мисливець по заметах вбрід... Все видніше і усе чіткіше – Лисячий невірний, хижий слід (В. Бичко);

// Небезпечний, непевний або нечесний.

Я двічі ковзнувсь на невірній стежині, Як зморений кінь на розбитій межі (Л. Первомайський).

3. розм. Не такий, як потрібно; поганий.

– Від чужого невірне слово почуєш, то як то його переносити, а то ж, дочко, від свого?! (Панас Мирний);

// Непорядний (про людину).

Як скажуть вам, що я гіркий пияк, Що я невірний, що в гріхах закляк, – Це правда (В. Мисик).

4. розм. Який не відповідає дійсності; неправдивий.

Орлюк не дуже-то полюбляв військових кореспондентів. Їх фронтові нариси здавалися йому поспіль невірними (О. Довженко);

// Неправильний.

Люба (входить схвильована): Там таке робиться. .. Панько насідає, по-моєму, з невірних позицій (І. Микитенко).

5. розм. Який невірить, не довіряє іншим; схильний до недовір'я.

Є ж такі, що нині подружили, А були невірні (Д. Павличко);

Гнат цапає його [сина] за шиворот, відкидає у сніг і рипить хромовими чобітьми далі .. невірний сльозам ворога (Григорій Тютюнник).

6. розм. Який визнає іншу порівняно з ким-небудь віру, релігію.

– Унадились ми, козаки, до невірного турка... (Марко Вовчок);

Кажуть, що частину скарбу віддав Максим у Київ в монастир, щоб помолилися за душі тих, хто поліг у бою з шляхтичами та невірними бусурманами (з переказу);

// у знач. ім. неві́рні, них, мн. Ті, хто визнає іншу порівняно з ким-небудь віру, релігію.

Премудрі люди знайшли в Корані проречення, очевидячки, про Магді – що він зруйнує царство невірних і заснує велике довічне царство підданців великого пророка (М. Грушевський);

Буде на козакові хоч мала провина, панські лакузи такими його муками карають, що й невірних перевершують (П. Панч).

7. Слабий, тьмяний, миготливий (про світло, вогонь).

Слабко мигтить лампадка в глибині Дальних Печер, кидаючи невірне світло з свого віконця на ікону і дощечку з іменем затворника, колишнього княжича (М. Грушевський);

Невірний вогник освітив низьку, врослу в ґрунт хатину (М. Стельмах).

◇ (1) Хома́ неві́рний (неві́рячий) – той, кого важко переконати повірити у що-небудь; людина, яка сумнівається у всьому.

Я став з якогось часу невірним Хомою, що поки не вкладу руку в рани – не можу бути цілком певним (М. Коцюбинський);

А Глухівська канцелярія відкіля все те [наказ про чин полковника] взяла? – не вгавав дід Саква. – Невірний Хома! – став уже гніватись пан дяк. – Глухівській канцелярії веліла так робити столиця, сама царівна написала таку рескрипту (М. Лазорський);

Вони сходились згодом на винограднику, і сором'язливо посміювалися.. І вони їли виноградні грона... – Коли ж це все було, – спитає хтось із Хом невірячих (М. Рудь).