недорікуватий

НЕДОРІ́КУВАТИЙ, а, е.

1. Який має дефект мови, що полягає у невмінні правильно й чітко вимовляти деякі звуки, слова, або який просто неправильно й нечітко вимовляє звуки, слова.

І знання розумітиме серце нерозважних, а язик недорікуватих поспішить говорити виразно (Біблія. Пер. І. Огієнка);

// перен. Який не вміє чітко, ясно висловлювати свої думки.;

// у знач. ім. недорі́куватий, того, ч. Те саме, що недорі́ка 1.

Я вмів вдало копіювати сліпих, глухих, гугнявих і недорікуватих (Ю. Смолич);

* У порівн. – Слухай! – знову почав Данило, ще дужче ніяковіючи. – А воно якось не той... – Затойкав, як той недорікуватий! – глумливо гримнув [на Данила] Харитон (Ю. Смолич).

2. перен., розм. Неспроможний справитися з чим-небудь своїми силами; безпорадний.

– Якого диявола! Закличте сюди всю вашу недорікувату медицину й зробіть так, щоб у мене не луснула голова й не плавали перед очима зелені кола (Ю. Яновський);

– Може б, якось попрацювала, Дунюшка? – несміливо поспитався директор радгоспу .. – Ну, нема ж у нас трактористів, Дунюшка. Порятуй нас, недорікуватих (П. Оровецький).