незмінний

НЕЗМІ́ННИЙ, а, е.

1. Який не змінюється або не може змінюватись; такий самий.

Минають віки, волею людей змінюється географія степу, іншими люди стають, і вітри, і трави, зостається незмінною тільки оця безмірна широчінь степова та високий Чумацький Шлях (О. Гончар);

Ми побачили, як родить жінка .. Ось що в нас є ще незмінного з перших років людського розвитку – його ніколи ніхто не перейде й не полегшить (Ю. Яновський);

[Мелешко:] Адже ж не можна прожити п'яти років та ще на війні і лишитись зовсім незмінним. Починаєш глибше розуміти і цінити життя (І. Кочерга).

2. Який є постійним атрибутом кого-, чого-небудь, завжди наявний, звичний для когось; обов'язковий, неодмінний.

З трикутничком русявої борідки і в своєму незмінному пенсне він був схожий на Чехова (О. Донченко);

Завіса підіймається, в залі віє холодом сцени, старими фарбами й тим особливим запахом куліс, що завше є незмінний у кожному театрі (Ю. Яновський).

3. Який не підмінюється, не замінюється і т. ін. ким-, чим-небудь.

Спіть, брати! В житті не спали ви, Бо були в незміннім караулі (Д. Павличко);

Не менше дивувався й Іван Митрофанович, незмінний голова з сорок третього (О. Підсуха);

// Який не проходить, не покидає кого-небудь; постійний.

Світ одягти в нову сорочку – було давнім, незмінним бажанням Мажита Гафурі (П. Тичина);

Усюди, скрізь одно бажання, Одно незмінне поривання (М. Рильський, пер. з тв. О. Пушкіна).

4. Завжди вірний кому-небудь, своїм принципам, переконанням і т. ін.; відданий.

Працюй до знемоги незмінним борцем (П. Грабовський);

Згадай про них, товаришів незмінних – Степовиків, поморів, шахтарів, – .. в одвазі й вірності єдиних (М. Рильський);

// Який свідчить про вірність, відданість кому-, чому-небудь; незрадливий.

Глянути на їх, то й сліпі ж забачать, яке вірне, незмінне тут кохання (Марко Вовчок).

5. лінгв. Який не має форм словозміни.

В слов'янських мовах незмінними частинами мови є прислівник, прийменник, сполучник, частка і вигук (з наук. літ.).