незмінний

НЕЗМІ́ННИЙ, а, е.

1. Який не змінюється або не може змінюватись; такий самий.

Минають віки, волею людей змінюється географія степу, іншими люди стають, і вітри, і трави, зостається незмінною тільки оця безмірна широчінь степова та високий Чумацький Шлях (Гончар, Тронка, 1963, 281);

Ми побачили, як родить жінка.. Ось що в нас є ще незмінного з перших років людського розвитку — його ніколи ніхто не перейде й не полегшить (Ю. Янов., II, 1958, 12);

[Мелешко:] Адже ж не можна прожити п’яти років та ще на війні і лишитись зовсім незмінним. Починаєш глибше розуміти і цінити життя (Коч., II, 1956, 499).

2. Який є постійним атрибутом кого-, чого-небудь, завжди наявний, звичний для когось; обов’язковий, неодмінний.

З трикутничком русявої борідки і в своєму незмінному пенсне він був схожий на Чехова (Донч., V, 1957, 227);

Завіса підіймається, в залі віє холодом сцени, старими фарбами й тим особливим запахом куліс, що завше є незмінний у кожному театрі (Ю. Янов., II, 1958, 19).

3. Який не підмінюється, не замінюється і т. ін. ким-, чим-небудь.

Спіть, брати! В житті не спали ви, Бо були в незміннім караулі (Павл., Бистрина, 1959, 176);

Не менше дивувався й Іван Митрофанович, незмінний голова з сорок третього (Підс., Віч-на-віч, 1962, 12);

// Який не проходить, не покидає кого-небудь; постійний.

Світ одягти в нову сорочку — було давнім, незмінним бажанням Мажита Гафурі (Тич., III, 1957, 228);

Усюди, скрізь одно бажання, Одно незмінне поривання (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 53).

4. Завжди вірний кому-небудь, своїм принципам, переконанням і т. ін.; відданий.

Працюй до знемоги незмінним борцем (Граб., І, 1959, 314);

Згадай про них, товаришів незмінних — Степовиків, поморів, шахтарів,— .. в одвазі й вірності єдиних (Рильський, II, 1960, 250);

// Який свідчить про вірність, відданість кому-, чому-небудь.

Глянути на їх, то й сліпі ж забачать, яке вірне, незмінне тут кохання (Вовчок, І, 1955, 355).

5. грам. Який не має форм словозміни.

В словенських мовах незмінними частинами мови є прислівник, прийменник, сполучник, частка і вигук (Сл. лінгв. терм., 1957, 101).