обважнілий

ОБВАЖНІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. до обважні́ти.

Кропива, обважніла насінням, немов бджола пергою, хазяйновито шепталась по своїх леговищах (М. Коцюбинський);

Одна гілка простяглась аж до шибок, обважніла від плоду, налитого смачним соком (А. Шиян);

* Образно. Ми уже стоїмо на порі, як достиглі плоди, як дерева набряклого саду, обважнілі від дум (Л. Первомайський).

2. у знач. прикм. Який збільшився у вазі або набрав додаткової ваги.

Потерті ноги нестерпно щемлять від соляної ропи. Штани, шинеля – все вже мокре, обважніле (О. Гончар);

// Який прогнувся, обвис і т. ін. під вагою чого-небудь.

Вони [яблука] тулилися на гілках так густо, що обважніле дерево аж гнулося під золотистою вагою до землі (М. Чабанівський);

Під ногами шурхотів сніг і тихо шепотілися вгорі своїми обважнілими вітами сосни (Ю. Збанацький);

// Важкий, неповороткий через зрослу вагу (про людину, живу істоту).

Обважнілі качки та гуси купами снігу біліють по бур'янах (О. Гончар);

– Сто карбованців або й двісті!.. – крикнув Балабуха й скочив з стільця, невважаючи на свою постать, вже зовсім обважнілу (І. Нечуй-Левицький).

3. у знач. прикм. Який втратив здатність нормально рухатися, діяти, триматися (від утоми, болю, травми, сп'яніння і т. ін.).

Сон дивний, мов у гарячці! Я безсилий, обважнілий (Леся Українка);

Її закриті очі і зблідле обличчя та обважніле тіло казали мені, що вона була нежива (Олесь Досвітній);

Генерал опустив обважнілі повіки і задумався (Н. Рибак);

// Уповільнений, млявий (про ходу, рух і т. ін.).

Сагайдачний рушив на корму повільною, обважнілою ходою (З. Тулуб).