обважнілий

ОБВАЖНІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до обважні́ти.

Кропива, обважніла насінням, немов бджола пергою, хазяйновито шепталась по своїх леговищах (Коцюб., II, 1955, 214);

Одна гілка простяглась аж до шибок, обважніла від плоду, налитого смачним соком (Шиян, Переможці, 1950, 85).

— Сто карбованців або й двісті!.. — крикнув Балабуха й скочив з стільця, невважаючи на свою постать, вже зовсім обважнілу. (Н.-Лев., III, 1956. 240);

*Образно. Ми уже стоїмо на порі, як достиглі плоди, як дерева набряклого саду, обважнілі від дум (Перв., І, 1958, 133).

2. у знач. прикм. Який збільшився у вазі або набрав додаткової ваги.

Потерті ноги нестерпно щемлять від соляної ропи. Штани, шинеля — все вже мокре, обважніле (Гончар, II, 1959, 416);

//Який прогнувся, обвис і т. ін. під вагою чого-небудь.

Вони, [яблука] тулилися на гілках так густо, що обважніле дерево аж гнулося під золотистою вагою до землі (Чаб., Тече вода.., 1961, 69);

Під ногами шурхотів сніг і тихо шепотілися вгорі своїми обважнілими вітами сосни (Збан., Ліс. красуня, 1955, 39);

// Важкий, неповороткий (про людину, живу істоту).

Йшла колгоспна череда, летіли до ставу табуни обважнілих сірих гусей (Кучер, Дорога.., 1958, 219).

3. у знач. прикм. Який втратив здатність невимушено рухатися, нормально діяти, триматися (від утоми, болю, травми, сп’яніння і т. ін.).

Сон дивний, мов у гарячці! Я безсилий, обважнілий (Л. Укр., IV, 1954, 181);

Її закриті очі і зблідле обличчя та обважніле тіло казали мені, що вона була нежива (Досв., Вибр., 1959, 184);

Генерал опустив обважнілі повіки і задумався (Рибак, Що сталося.., 1947, 13);

// Уповільнений, розслаблений (про ходу, рух і т. ін.).

Сагайдачний рушив на корму повільною, обважнілою ходою (Тулуб, Людолови, ІІ, 1957, 148).