обдирати

ОБДИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБДЕ́РТИ, ОБІДРА́ТИ, обдеру́, обдере́ш; мин. ч. обде́р і обідра́в, ла, ло; док., кого, що.

1. Знімати, зривати кругом, з усіх боків чого-небудь оболонку, верхній шар, покриття і т. ін.

Хату обдирає та сіни лагодить (прислів'я);

На салогоні багато діла: той овець ріже, той білує, той жир обдира і кида у здоровенний казан (Панас Мирний);

Господарники обдирали зі спальних вагонів червоне й зелене сукно (М. Стельмах);

// Знімати, здирати шкуру (з тварини).

Лежав тут я два дні, обідрав ведмедя і їв сире м'ясо (М. Трублаїні);

// Зривати з кого-небудь, рвати на комусь одяг.

Селяни спіймали його, набили, раки відібрали, ще й з одежі хотіли обдерти (І. Франко);

[Хмельницький:] Одведіть її до свого намету і в щось одягніть, а то козаки обідрали на ній все (О. Корнійчук).

2. перен. Забирати, віднімати що-небудь силою або хитрощами; оббирати, грабувати.

Розбійники напали на мене, обдерли зовсім ще й побили (І. Франко);

– Приїхав старий крючок за хабарами!.. Ну, цей мене дощенту й об'їсть, і обіп'є, ще й обдере, – подумав отець Харитін (І. Нечуй-Левицький).

3. Пошкоджувати верхній шар чого-небудь подряпинами; обдряпувати, дряпати.

Колючки шарпали та рвали на Козакові жупан, обдирали халяву єдиного чобота (О. Ільченко);

* Образно. Як степи наполовину обідрали плугами, – тоді Кононисі стало зовсім вже погано (Грицько Григоренко);

// Пошкоджувати шкіру подряпинами, саднами.

Остап, обдираючи обличчя об гаплики й ґудзики гетьманового жупана, опустився на коліна (П. Панч);

Нога сковзнула по гранчастій брилі, і Галина, не втримавшись на підвіконні, до крові обдерла руку (М. Зарудний).

4. Обчищати зерно від лузги.

Обдирати просо.

◇ (1) Обде́рти (обідра́ти) / обдира́ти до ни́тки (до ни́точки) кого і без дод. – позбавити майна, засобів існування тощо; обібрати, пограбувати когось.

– Ви, захисник народу, .. обдерли народ до нитки, кинули на голодну смерть (Л. Смілянський);

Обде́рти до ни́тки, до ша́га.

[Юда:] А я ж обдерти дався до нитки, до шага – і що ж я мав?.. (Леся Українка);

(2) Обде́рти (обідра́ти, облупи́ти і т. ін.) / обдира́ти (облу́плювати і т. ін.), як (мов, на́че і т. ін.) [ту, молоде́ньку і т. ін.] ли́пку кого, що – забрати у когось гроші, майно, коштовності і т. ін., довівши до цілковитого зубожіння; обібрати, обікрасти, пограбувати кого-, що-небудь.

Наша пані журилась..: – Обдеруть мене тепереньки [тепер], як тую липку! Моє око всього не догледить (Марко Вовчок);

Просто на вулиці грають у карти шулери.., заманюють до гри простачка, щоб обдерти його, як липку (з газ.);

– Добре! – провадять усі в один голос. – Як липку облупимо [голову] ... та й писаря завряд [заодно] (Панас Мирний);

Покотилася чутка про Гайдука, що організував банду та й став грабувати і багатих, і бідних: обдирав усіх підряд, наче липку (А. Дімаров);

Не від сьогодні ходить чутка, що Володко з Гриньком та обдирають нашу касу, як молоденьку липку (Л. Мартович);

Не раз подорожніх багатих панів, Як липку сиру, обдирали (Л. Боровиковський);

// змусити когось витратити багато грошей.

Дуже важко збудувати колодязь, бо ніде практично придбати залізобетонні кільця, нікому копати. Якщо й найдуться якісь шабашники, то обдеруть замовника, як липку (із журн.);

Обі́драний (обде́ртий), як ли́пка.

Горішня частина села вже обідрана [фашистами], як липка. І Йонька заметушився: треба рятувати добро (Григорій Тютюнник);

Бідний і так обдертий, як липка (прислів'я);

(3) Обдира́ти (облу́плювати і т. ін.) / обде́рти (облупи́ти і т. ін.), як (мов, на́че і т. ін.) ли́пу – те саме, що Обде́рти (обідра́ти, облупи́ти і т. ін.) / обдира́ти (облу́плювати і т. ін.), як (мов, на́че і т. ін.) [ту, молоде́ньку і т. ін.] ли́пку (див. обдира́ти).

– Ага! То значить... лиш то гешефт, як може пана обдерти, мов липу з лика (І. Франко);

(4) Обідра́ти / обдира́ти шку́ру з кого, зневажл. – забрати усе в кого-небудь; обібрати когось.

– Куди вигідніше заманити їх у двір, у пастку, та й обідрати з них шкуру: обеззброїти, коней забрати. А самих – межи плечі – на всі чотири сторони (А. Головко);

(5) Обідра́ти (обчи́стити, оббілува́ти і т. ін.), як (мов, ні́би і т. ін.) бі́лочку (бі́лку) кого – забрати в кого-небудь якесь майно, багатство, гроші; відібрати все у когось.

Покрала вона срібло та золото в офіцера .. Прогнав її офіцер, обідравши, як білочку (Панас Мирний);

// привласнити чуже, збагатитися за чийсь рахунок.

Обчистить вона пана, як білочку, хай тільки очі закриє, всі гроші перейдуть до її рук (Панас Мирний);

// змусити кого-небудь дуже витратитися; розорити когось.

То ж не бачити Чуплакові своєї рябої корови. Вилікує вона [лікар] його чи ні, а оббілує, як білку (С. Чорнобривець).