обдирати

ДРЯ́ПАТИ (чіпляти, шкребти чимсь гострим, твердим якусь поверхню, часто залишаючи подряпини), ШКРЯ́БАТИ, ДРЯ́ПАТИСЯ, ДЕ́РТИ розм., ДРА́ТИ розм., СКОРО́ДИТИ розм.; РОЗДРЯ́ПУВАТИ, РОЗДИРА́ТИ, ОБДИРА́ТИ (робити глибокі подряпини — перев. на шкірі). — Док.: подря́пати, дряпну́ти, дряпону́ти підсил. удряпну́ти (вдряпну́ти), пошкря́бати, шкрябну́ти, дерну́ти, поскоро́дити, роздря́пати, розде́рти (розідра́ти), обде́рти (обідра́ти). Андрій дряпає гвіздком якісь лінії — вони йдуть вздовж і впоперек і мають показати план заводських будівель (Ю. Яновський); Заходився (Мамай) тим шильцем шкрябати брудний вологий мур (О. Ільченко); — Не дряпайся, кицько, — відхиляє голову управитель (М. Стельмах); — І що воно в горлі тому? — каже було (матуся). — Неначе там лапою дере собака яка (А. Тесленко); Вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле (Марко Вовчок); Степовий будяк роздряпував литки (М. Бажан); Кайдани знову вп'ялися в тіло гострими цвяхами, роздирають шкіру (А. Хижняк); Нога сковзнула по гранчастій брилі, і Галина, не втримавшись на підвіконні, до крові обдерла руку (М. Зарудний). — Пор. обдря́пувати.

ЗДИРА́ТИ (відділяти, знімати верхній шар чого-небудь), ОБДИРА́ТИ, ЗДРЯ́ПУВАТИ. — Док.: зідра́ти, зде́рти, обде́рти, обідра́ти, здря́пати. Здирала (Ковалиха) з поламаних меблів шовк (М. Коцюбинський); Сім років він обдирав з кораблів мідь та інші метали (В. Кучер); Сів (Довбанюк) на той самий сінешній поріг, здряпав плісень (з лемішки), та як почне їсти..! (І. Франко).

ЛУ́ЩИТИ (обчищати від шкаралупи, лузги, лушпини тощо), ЗЛУ́ЩУВАТИ, ОБЛУ́ЩУВАТИ, ВИЛУ́ЩУВАТИ, ЛУЗА́ТИ, ТЕРЕБИ́ТИ, ВИЛУ́ЗУВАТИ, РОЗЛУ́ЗУВАТИ, РОЗЛУ́ЩУВАТИ, РОЗЛУ́СКУВАТИ, ВИЛУ́ПЛЮВАТИ, ОБЛУ́ПЛЮВАТИ, ОБДИРА́ТИ (картоплю від лушпини, яйце від шкаралупи тощо). — Док.: злу́щити, облу́щити, ви́лущити, ви́лузати, розлуза́ти, розлу́щити, розлу́скати, ви́лупти, облупи́ти, обде́рти, обідра́ти. Ярослав лущив горох, кидав під ноги крилате струччя (Ю. Мушкетик); Дід Козуряк старанно облущував ріпу (картоплю) (А. Турчинська); Старий Онопрій.. зривав колосок і вилущував зернятко, чи вже можна жати (І. Франко); Лузати квасолю; Павлик теребив у сінях квасолю (Б. Харчук); Насипає з банки перед Тонею мідій, .. сам їх розлущує і подає дівчині (О. Гончар); Картопля так збудливо пахне, що.. самі беретесь облуплювати шкурку (Є. Гуцало); Бере (Рафальський) ніж і обдирає помаранча (І. Кочерга). — Пор. 1. чи́стити.

ОБДИРА́ТИ (знімати із забитої тварини шкуру), ЗДИРА́ТИ, ОБЛУ́ПЛЮВАТИ, БІЛУВА́ТИ, ОББІЛО́ВУВАТИ, ЛУПИ́ТИ, ЗЛУ́ПЛЮВАТИ. — Док.: обде́рти, обідра́ти, зде́рти, облупи́ти, оббілува́ти, побілува́ти, злупи́ти. Звіра витягнено і обдерто зі шкіри (І. Франко); Рубали мисливці забитих тюленів і здирали з них шкури із салом (М. Трублаїні); Одпріг (дурень) драбинчасту (конячину) та.. узяв та й зарізав її, далі облупив, перекинув через плече шкуру та й потяг собі пішки (О. Стороженко); На гіллі дуба два дебелі браконьєри підвісили щойно вбиту косулю і вже почали її білувати, здирати шкуру (О. Бердник); Нарешті Юрко оббілував.. кроля (С. Чорнобривець); Стали (верблюди) й давай ревіти, неначе тут шкури лупили із них живцем (О. Гончар); Піймавши барана, спокійно Вівчарі, Линтвар злупивши, потрошили (Л. Боровиковський).

ОБДРЯ́ПУВАТИ (зачіпаючись об щонебудь гостре, колюче, пошкоджувати в багатьох місцях шкіру, поверхню чогось), ОБДИРА́ТИ, ОБШКРЯ́БУВАТИ розм. — Док.: обдря́пати, обідра́ти, обде́рти, обшкря́бати. Вони вдвох почали продирати покрівлю, обдряпуючи собі руки об солому (Б. Грінченко); Колючки шарпали та рвали на Козакові жупан, обдирали халяву єдиного чобота (О. Ільченко). — Пор. 1. дря́пати.

ОБІБРА́ТИ (хитрощами, обманом або силою привласнити чужі речі, гроші і т. ін.), ОБІКРА́СТИ, ПОГРАБУВА́ТИ підсил. розм., ОГРАБУВА́ТИ підсил. розм., ОБЧИ́СТИТИ підсил. розм., ОБДЕ́РТИ підсил. розм., ОБІДРА́ТИ підсил. розм., ОБЛУПИ́ТИ підсил. розм., ОБЛУ́ЩИТИ підсил. розм., ОБСКУБТИ́ розм., ОБСМОКТА́ТИ розм., ОКРА́СТИ поет. рідше, ОБГОЛИ́ТИ (ОГОЛИ́ТИ) розм., рідко, ОБЧУХРА́ТИ (ОЧУХРА́ТИ) розм., рідко. — Недок.: оббира́ти, обкрада́ти (обікрада́ти), грабува́ти, обчища́ти, обдира́ти, облу́плювати, облу́щувати, обску́бувати, обсмо́ктувати, окрада́ти, обго́лювати, обголя́ти (ого́лювати) (оголя́ти), обчу́хрувати (очу́хрувати). Стануть люди обживатися, то Тихон дума усіх обібрати, щоб тільки самому розбагатіти (Г. Квітка-Основ'яненко); — Збіднів би ти, пане, аби лісовики залишились на місці? Оббираєш людей, як татари оббирали (М. Стельмах); — Хто ж вони, вуйку, скажи? — Ці вороги між нами, княжичу, вони обікрали землю нашу, взяли поля й ліси, ріки й озера і це вони миряться з хозарами й греками (С. Скляренко); Ростуть квіти, радіють люди, молодь весілля справляє, а тут раптом налетять безвірні (татари) та й усе надбане людом пограбують і спустошать (збірник "Легенди та перекази"); Як я їх (панотчиків) обчистив (граючи в карти), то вдав, буцім виходжу на двір на малу хвильку, але вже.. не вернув (Лесь Мартович); Асесори, ісправники Самі себе учать, — Багатого обдирають, А бідного мучать (пісня); Еге, Охріменко дурний: Пішов прохать у повітовий, Що обідрав його наш писар волосний (Є. Гребінка); Добре знав (Гвільєльміно), чий дім тоді облущив Гвідотто (переклад М. Лукаша); За панів, за капіталістів було так, що там, де заводили машини, то справді обскубували робочого (Г. Коцюба); Нехай не гуляє (ченець).., Людей поучає, Щоб брат брата не різали, Та не окрадали (Т. Шевченко); (Петро:) Радий, що обчухрав людей! Ах ти, пройдисвіт! (І. Карпенко-Карий). — Пор. 1. обікра́сти.