ображений

ОБРА́ЖЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до обража́ти.

Покірний син на цей раз не стерпів, ображений і обурений старосвітськими докорами (К. Гордієнко);

Ображений королем Лаврентій погано спав (А. Хижняк);

– То не моя черешня, – буркнуло хлоп'я, ображене підозрою (О. Гончар).

2. у знач. прикм. Який перейнявся образою (у 2 знач.).

Ображена Галя за всіх боліла душею (Панас Мирний);

– Ну, досить!.. А то ви і справді розсердитесь! Я бачу вже у вас на губах усміх ображеної гідності (Г. Хоткевич);

Він заскрипів зубами, ображене самолюбство пекло його серце (О. Донченко);

// Який виражає образу (у 2 знач.).

[Марція:] Ось випий, се на серце дуже добре. (Подає маленький слоїчок Йоганні, тая не бере .. Марція з ображеним видом хоче сховати слоїчок у мішечок) (Леся Українка);

Хтось потяг Дракавиченка в гущу і якийсь час було чутно його ображений голос (І. Багмут).

◇ (1) Кро́вно обра́жений – якому завдали глибокої, непрощенної образи.

Вірна!.. Вони [мінометники] вважали б себе кровно ображеними, коли б Ясногорська .. дала підставу називати себе не так (О. Гончар).