ображений
ОБРА́ЖЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до обража́ти.
Покірний син на цей раз не стерпів, ображений і обурений старосвітськими докорами, доводив матері (Горд., II, 1959, 216);
Ображений королем Лаврентій погано спав (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 564);
//
у знач. прикм. — Ну, досить!.. А то ви і справді розсердитесь! Я бачу вже у вас на губах усміх ображеної гідності (Хотк., І, 1966, 40);
Він заскрипів зубами, ображене самолюбство пекло його серце (Донч., V, 1957, 379).
2. у знач. прикм. Який виражає образу.
[Марція:] Ось випий, се на серце дуже добре. (Подає маленький слоїчок Йоганні, тая не бере.. Марція з ображеним видом хоче сховати слоїчок у мішечок) (Л. Укр., III, 1952, 179);
Хтось потяг Дракавиченка в гущу і якийсь час було чутно його ображений голос (Багмут, Опов., 1959, 20).
Значення в інших словниках
- ображений — обра́жений дієприкметник Орфографічний словник української мови
- ображений — [ображеинией] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
- ображений — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до ображати. 2》 у знач. прикм. Який виражає образу. Великий тлумачний словник сучасної мови
- ображений — ОБРА́ЖЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до обража́ти. Покірний син на цей раз не стерпів, ображений і обурений старосвітськими докорами (К. Гордієнко); Ображений королем Лаврентій погано спав (А. Словник української мови у 20 томах
- ображений — (-ого) ч.; тюр.; зневажл. Пасивний гомосексуаліст, якого всі принижують і ображають. Слово "образився" намагаються не вживати, поза як ображеними називають насильницьки "опущених", тобто зґвалтованих (А. Кудін, Як вижити у в'язниці). Словник жарґонної лексики української мови
- ображений — Обра́жений, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)