обруч

О́БРУЧ, присл., розм., рідко.

Те саме, що по́ряд¹.

◇ (1) Обручі́ розсиха́ються / розсо́хлися у кого, зневажл. – хто-небудь втрачає здатність розбиратися в чомусь, діяти розумно, розсудливо.

І в них [дорослих] теж чогось вискакували клепки, розсихались обручі, .. не родило в черепку, не було лою під чуприною (М. Стельмах);

Розгуби́ти обручі́ від макі́три див. розгу́блювати.

ОБРУ́Ч, а́, ч.

1. Зігнута кільцем металева, дерев'яна і т. ін. штаба; о́бід.

– Що це воно за пані! .. Чи надула спідниці, чи намостила обручів під сукню, що така товста (І. Нечуй-Левицький);

Дрібну рибу ловлять сіткою на круглому обручі (Ю. Яновський);

Цвіте садок. І дітвора в алеях обручі ганяє. А я один (В. Сосюра);

// Залізна, дерев'яна і т. ін. штаба, яку набивають на бочку, діжку і т. ін. для скріплення.

Іванко став, і коли мізинцем ударив у бочку, обручі порвалися й пиво розіллялось по землі (А. Калин);

Свистів стругом бондар, що тут, у чорній печері, .. робив обручі (М. Коцюбинський);

Скриня .. при світлі лампи виблискувала залізними обручами (П. Панч);

// Те, що має форму кола, схоже на коло.

Стеля мала на собі одну-однісіньку оздобу – виковану з каменя .. півкулю.., обведену блискучим золотим обручем (І. Франко);

* Образно. Сонце вже добре перехилилося через обруч зеніту (Ірина Вільде);

* У порівн. Твердим крижаним обручем оповив його [Київ] могутній Дніпро (С. Скляренко).

2. Металева, дерев'яна і т. ін. прикраса у вигляді кільця, яку носять на голові, руках або ногах.

Увіходить Йоганна, розкішна вбрана: .. на голові штучний убір з золотих обручів, шпильок, гребінців і сітки (Леся Українка);

Одягнена в царське вбрання, обтяжена всілякими регаліями, .. з перснями й обручами на руках, вона здавалася склепищем коштовностей (С. Скляренко).