1. Фразеологічний словник української мови

обруч

ло́пнути, як обру́ч на ді́жці, жарт. Виявитися ненадійним, нетривким, сумнівним; зазнати краху, невдачі і т. ін. Але комірник навіть не підозрював, що його план лопне, як обруч на діжці (В. Логвиненко).

обручі́ розсиха́ються / розсо́хлися у кого, зневажл. Хто-небудь втрачає здатність розбиратися в чомусь, діяти розумно, розсудливо. І в них (дорослих) теж чогось вискакували клепки, розсихались обручі, .. не родило в черепку, не було лою під чуприною (М. Стельмах).

розгуби́ти обручі́ від макі́три, жарт. Втратити здатність правильно думати, діяти. — А що ж плакати? — скинув картуза син.— Краще б заплакав, дурноверхий, коли розгубив обручі від макітри (М. Стельмах).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. обруч — о́бруч прислівник поряд незмінювана словникова одиниця розм., рідко обру́ч іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. Обруч — див. ПОРУЧ. Словник синонімів Караванського
  3. обрУч — (на колесі) обід, шина; обручик. Словник синонімів Караванського
  4. обруч — I присл., рідко. Попідруки, попідручки. II присл., розм., рідко. Те саме, що поряд. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. обруч — О́БРУЧ, присл., розм., рідко. Те саме, що по́ряд. ОБРУ́Ч, а, ч. 1. Зігнута кільцем металева, дерев’яна і т. ін. штаба; о́бід. — Що це воно за пані!.. Чи надула спідниці, чи намостила обручів під сукню, що така товста (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
  6. обруч — О́БРУЧ, присл., розм., рідко. Те саме, що по́ряд¹. ◇ (1) Обручі́ розсиха́ються / розсо́хлися у кого, зневажл. – хто-небудь втрачає здатність розбиратися в чомусь, діяти розумно, розсудливо. Словник української мови у 20 томах
  7. обруч — ПО́РУЧ (безпосередньо одне біля одного), ПО́РЯД, ПО́ПЛІЧ, ПЛІЧ-О́-ПЛІЧ, ОПЛІЧ, О́БІЧ, О́БІК розм., ПО́БІЧ розм., ПО́БІК розм., ПІД БО́КОМ розм., ПІД НО́СОМ розм., О́БРУЧ розм., ПОБІ́ЛЯ розм., ПІ́ДСПІЛЬ діал. Словник синонімів української мови
  8. обруч — О́бруч з ким, присл. обру́ч, -ча́, -че́м; обручі́, -чі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. обруч — Обруч нар. Рядомъ съ кѣмъ. Пійде обруч із паніматкою. К. ДС. 7. --------------- Обруч, -ча м. 1) Обручъ на кадкѣ, бочкѣ и проч., въ рыболовномъ снарядѣ назыв, ятір и пр. Шух. І. 227. см. также решітка 5. Шух. І. 167. Словник української мови Грінченка