обряджати

ОБРЯДЖА́ТИ і рідко ОБРЯЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБРЯДИ́ТИ, ряджу́, ря́диш, док., кого.

1. Одягати, наряджати кого-небудь (перев. у святковий, гарний одяг).

У білій сорочці та ще і з манишкою дядя Гриша. Тільки що надів оце – обстібається .. – Оце так обрядила! Спасибі, Олянко! (А. Головко);

* У порівн. Одне [листя] жовте, інше жовтогаряче, а берези, як золотими дукачами хто обрядив (І. Волошин);

// Ритуально-обрядова дія.

В неділю рано сходяться до молодої її дружки та гості обрядити молоду до шлюбу (з наук.-попул. літ.);

Ніколи, ще у жодні свята Вбрання Тамари не було Таке розкішне і багате .. Так обрядить її велів Закон, узятий від батьків (М. Рильський (ред.), пер. з тв. М. Лермонтова);

Йому не слід було дивитися, як обряджатимуть матір, і він вийшов надвір (М. Коцюбинський);

// ким, у кого. Одягаючи певним чином, робити схожим на кого-, що-небудь.

Обряджати циганкою (у циганку).

2. що. Влаштовувати, справляти що-небудь.

Зразу й виявилося, що обрядити весілля не так просто (Ю. Смолич);

// Готувати до чогось, перед чимось; лаштувати, обладнувати.

– Лаштуй же, брате, гостру зброю, борзих коней обряджай у путь (Н. Забіла);

Велике вікно було відчинене навстіж. Зачинив [Сльоза] його і, обрядивши собі як-небудь постіль, забився під теплу ковдру (П. Панч).