одинак

ОДИНА́К, а́, ч.

1. Той, хто сам, без інших; той, хто відокремився від людей.

Ішли [на відкриття пам'ятника] старі з похилими сивими бородами, молоді з веселою посмішкою, галасливі діти, організації й одинаки, жіноцтво й мужчини (Г. Епік);

// Той, хто уникає інших людей.

Майже завжди, мовчав і ні з ким не дружив, хоч не можна сказати, що був одинаком. Часто бувало, що він розшнуровував свій кисет і роздавав бійцям махорку (Григорій Тютюнник);

// Той, хто не спирається на допомогу або підтримку інших.

– Час талановитих одинаків минув (М. Руденко).

2. Той, хто не має сім'ї, рідних;

// у знач. присл. одинако́м. Одиноко, без сім'ї.

Мединський жив одинаком – дружина його померла (М. Руденко);

Найпростіше було Василеві. Він і досі був одинаком, жив десь на висілку, наймаючи собі кімнатку, не сушив голови різним житейським дріб'язком (П. Загребельний).

3. розм. Єдиний син.

Чути знадвору, як стара Іваниха часом заголосить, аж страшно слухати. Ба! не дивниця, – тож її одинак завтра на призви стає (Леся Українка);

– Івасику, збігай, рідненький, на вулицю.., – просить мати свого білявого одинака (Д. Бедзик);

// у знач. присл. одинако́м. Без братів і сестер.

Коли ростеш одинаком, заздриш тим, хто має братиків і сестричок (П. Загребельний).

4. Стара тварина, що веде самотній спосіб життя; одинець (у 2 знач.).

Блукають одинаки [кабани] своїми стежками, які зазвичай пролягають крізь густі зарості (із журн.);

Зубр-одинак;

// Окрема тварина або птах як об'єкт полювання.

5. у знач. присл. одинако́м. Самотою, без інших.

Якщо раніше він уникав людей і тримався одинаком, то тепер, навпаки, горнувся до них (Григорій Тютюнник);

В буфеті, одинаком, жадібно натоптувався смаженою домашньою ковбасою та білим хлібом товстий .. громадянин (В. Логвиненко).