1. Словник української мови у 20 томах

одутлий

ОДУ́ТЛИЙ, а, е.

З розпухлим, набряклим обличчям, тілом; брезклий.

А сам сотник у кожусі, Одутлий, поганий, Коло клуні похожає [походжає] (Т. Шевченко);

Одутлий, блідий, стояв він перед лихварем .. і здававсь мало не старою людиною (З. Тулуб);

// Товстий, опасистий.

Сміявся в широку русяву бороду Денис, а череватий одутлий Сучок додавав свого поважного – го-го-го-го! – мов порожня бочка гула (Б. Грінченко);

Привітавшись з Овчаренком, підполковник представив свого начштабу – поважного, одутлого майора (Ю. Збанацький);

* Образно. По кам'яній вулиці міста наперегони мчали повні пасажирів одутлі автобуси і легкові машини (П. Панч);

// Збільшений в об'ємі від набрякання, розпухання і т. ін. (про частини тіла).

Олексій Іванович був чоловік неабиякий: .. рот широкий.., ніс приплюснутий, а на кінці одутлий, мов волоська ріпа (Панас Мирний);

За сніданком Геннадій сидів з одутлим обличчям і розпухлим носом (П. Кочура);

Метнув [Левко] на Карпа колючі очі і ждав. А той заглибився в книгу, щось шепотів, ворушачи одутлими губами (І. Цюпа).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. одутлий — оду́тлий прикметник Орфографічний словник української мови
  2. одутлий — ОДУТИЙ, (на виду) ОБРЕЗКЛИЙ, д. задутий; (тілом) товстий, опасистий; (від сну) оспалий; (- губи) розпухлий, напухлий, набряклий. Словник синонімів Караванського
  3. одутлий — див. гладкий Словник синонімів Вусика
  4. одутлий — -а, -е. З розпухлим, набряклим обличчям, тілом; брезклий. || Товстий, опасистий. || Збільшений в об'ємі від набрякання, розпухання і т. ін. (про частини тіла). Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. одутлий — див. обрюзглий Словник чужослів Павло Штепа
  6. одутлий — ОПУ́ХЛИЙ (який опух, у якого з'явилися опухи), ПУ́ХЛИЙ, ЗАПУ́ХЛИЙ, ПОПУ́ХЛИЙ, РОЗПУ́ХЛИЙ, НАПУ́ХЛИЙ, ЗАБРЕ́ЗКЛИЙ, БРЕ́ЗКЛИЙ, ОДУ́ТЛИЙ, ОДУ́ТИЙ рідше, НАБРЕ́ЗКЛИЙ рідше, ОБРЕ́ЗКЛИЙ рідше; ПІДПУ́ХЛИЙ, ПРИПУ́ХЛИЙ (з невеликим опухом). Словник синонімів української мови
  7. одутлий — ОДУ́ТЛИЙ, а, е. З розпухлим, набряклим обличчям, тілом; брезклий. А сам сотник у кожусі, Одутлий, поганий, Коло клуні похожає (Шевч., II, 1963, 201); Одутлий, блідий, стояв він перед лихварем.. Словник української мови в 11 томах