он

ОН, част.

1. вказ. Уживається при вказуванні на що-небудь віддалене.

Он з-за гаю виглядає Ставок, неначе полотно (Т. Шевченко);

Он зірка в небі пролетіла (В. Сосюра);

// Уживається при вказуванні на якийсь факт, подію, явище і т. ін.

– Он торік умерла Катря Кравчиха – молоденька, як ягода, була, – озвалась чорнява .. молодиця (Марко Вовчок);

Он чуєш, яке надворі схопилося! Гуркоче, гуде та виє... (Панас Мирний);

[Саня:] Вам он навіть любов уявляється в постаті якоїсь балерини (Леся Українка);

– Он, подейкують, під Гадячем на Полтавщині справжні люди таки знайшлись: зовсім нагнали пана (Ю. Смолич);

// Використовується при вказуванні на який-небудь предмет або особу.

– Спить [Денис] .. Он він. Бачиш? (Григорій Тютюнник);

// Уживається для вказування на суперечливу ситуацію або при протиставленні.

– Як же мені продати [землю], коли он у мене ще дві дочки. Треба ж і їх до ума довести (Панас Мирний).

2. вказ. Уживається при висловленні наказу, спонукання, прохання і т. ін.

– Піди он краще та подивись, що твоя доня робить на винограднику!.. (М. Коцюбинський);

– Руки помив? Ні? Іди он у кухню, помий швиденько (І. Сенченко).

3. вказ. Уживається при висловленні перестороги, попередження, погрози.

Ченці і барони Розвернулись у будинках І гадки не мають – Бенкетують .. Постривайте! Он над головою Старий Жижка з Таборова Махнув булавою (Т. Шевченко).

4. вказ. Уживається при вказуванні на послідовність дій, на зміну явищ, які ніби постають перед очима (може повторюватися перед кожним дальшим реченням або членом речення).

Он визирнуло засмалене обличчя хлопчика .. А он, при дорозі, знов двоє дітей (М. Коцюбинський);

Он пробіг, розчервонівшись, Сагайда, он пробіг, нахилившись, Черниш (О. Гончар);

// у сполуч. із част. і. Уживається при вказуванні на появу кого-, чого-небудь (перев. сподіваного або бажаного).

– А он і ті [сироти] – ні живі ні мертві, ждуть своєї долі (Г. Квітка-Основ'яненко);

А он і гуси: їм колись .. Жилося нічогенько (М. Рильський).

5. вказ. Уживається перед тим словом, яке логічно виділяється, підкреслюється.

– Он вечеря вже готова ще одколи, а вас нікого нема! (Марко Вовчок);

[Кузьма:] Я он курси по бджільництву закінчую заочно (З. Мороз);

// у сполуч. зі сл. дивись, дивіться, глянь, гляньте і т. ін. Уживається, щоб привернути увагу співрозмовника.

– Он дивись, між горами, вкритими лісом, висовується над самою Сулою висока лиса гора (І. Нечуй-Левицький);

– Он гляньте краще на той табун диких гусей (М. Коцюбинський);

Молодиця скрикнула здивовано – і до дівчат: – Дівчата, он диви! (А. Головко).

6. вказ., у сполуч. із вказ. або відносн. займ. і присл. місця або способу дії. Уживається для уточнення місця, способу дії, предмета, особи і т. ін. (іноді супроводжується жестом).

– Однеси лист... Он туди, два вікна видно (М. Коцюбинський);

Он те подвір'я хмари привалили, Понастромлявшись на соняшничиння (І. Вирган);

// Уживається для уточнення якого-небудь факту, як підсумок до сказаного.

– Я зо всього викручусь .. – он як, бабусю! (Марко Вовчок);

Значить, он чого батько поїхав на ярмарок (І. Багмут).

7. підсил., у сполуч. із займ. який, яка, яке, які і присл. як, скільки. Уживається для підсилення кількісної або якісної характеристики кого-, чого-небудь.

– Мені ніколи, в мене ще он скільки діла, а вони водять!.. (Панас Мирний);

– Коли .. знудило тебе дощем та туманом, ти .. зимі он як радієш! (І. Муратов);

– Он якого собі парубка вибрала. Найкращого на всю округу (Григорій Тютюнник).

8. підсил., у сполуч. з відносним займ. Уживається для підкреслення важливості, значущості кого-, чого-небудь.

– Ви що, а ми он що! до нас вам не рівняться (Л. Глібов).

○ (1) Аж он, у знач. присл., розм. – он там, там далеко.