оніміти

ОНІМІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. Стати німим, втратити здатність говорити.

– Ще й онімію отут в цвинтарі в самотині, забудусь і говорити по-людській [по-людськи], – обізвалась Майбородиха (І. Нечуй-Левицький);

– Я онімів був, здичавів (Мирослав Ірчан);

Сава Григорович як онімів. Жодного слова не почули від нього фашисти (Д. Бедзик);

// Втратити на якусь мить здатність говорити й вільно рухатися під впливом якого-небудь сильного почуття, переживання.

Як уступив він у вісімнадцятий рік, таким він зробився красенем невимовленним [невимьвним], невиписаним [неописаним], що хто його уперше стрічав, то й стане перед ним й оніміє (Марко Вовчок);

Коли поставили на стіл десять повних кошиків винограду, добродушні горці оніміли від захвату (О. Довженко);

Брати Милорадовичі з подиву в першу хвилину оніміли (Ф. Бурлака).

2. Перестати говорити, замовкнути.

– Марку! подивися, Подивися ти на мене: Бач, як я змарніла? Я не Ганна, не наймичка. Я... Та й оніміла (Т. Шевченко);

// Перестати звучати, видавати звуки; заглухнути (про звуки взагалі).

Замовкли гармати. Оніміли дзвони (Т. Шевченко);

Шахта. Боляче: не діє. Онімів, оглух гудок (М. Рудь).

3. Стати цілком нерухомим; завмерти, заціпеніти.

Як зазиміє, то й жаба оніміє (прислів'я);

Терешко весь онімів, застиг, як стигне на морозі вода, й боявся пропустити хоч одно слово (Г. Епік).

4. Втратити на деякий час чутливість, гнучкість, здатність рухатися (про частини тіла); затерпнути.

Вам би хотілось гукнути Якимові, щоб дав допомоги звестися, та язик ваш не повертається, онімів, голос ваш заслаб, зник (Панас Мирний).