опановувати

ОПАНО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ОПАНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.

1. що, чим. Ґрунтовно засвоювати щось, оволодівати чим-небудь.

Максим опановував складні вправи на натягнутому канаті, жонглював (Д. Ткач);

Кмітливий і працьовитий Микола Снігур швидко опанував ковальську справу (А. Шиян);

День за днем і вона потроху опанувала тією премудрістю [писати] (В. Речмедін);

// Навчатися користуватися чим-небудь.

З часом люди набралися більше розуму, опанували вогонь, навчилися з кременя робити оружжя (І. Франко);

// перев. док., рідко. Зрозуміти зміст, значення чого-небудь.

Грудницький ще не зовсім опанував цю звістку і в першу мить хотів навіть сміятися з неї (Іван Ле).

2. кого, що, ким, чим. Силою заволодівати ким-, чим-небудь, захоплювати.

Заступила чорна хмара Та білую хмару. Опанував запорожцем Поганий татарин (Т. Шевченко);

// перен. Підпорядковувати, підкоряти собі, своєму впливові кого-, що-небудь.

Вона не одразу, не прямолінійно йшла до головного – вона опановувала підступи до наших сердець (М. Чабанівський);

Він зайшов у те село з паном Косціцьким, котрого вмів був цілковито опанувати (І. Франко);

* Образно. [Демко:] Так та копійка ним .. опанує, що він, як замакітрений, зробиться... (М. Кропивницький);

// перен. Підпорядковуючи собі, своєму впливові, спрямовувати що-небудь у бажаному напрямі.

Різні конкуренти старалися наводити на нього всякі клопоти.., та все те він умів поборювати, скрізь умів зробити лад і опанувати ситуацію (І. Франко);

// перен., рідко. Долати, перемагати що-небудь.

Світ починає опановувати темноту... Піщаний дощ тихшає... (Олесь Досвітній);

Оживуть степи, озе́ра .. І пустиню опанують Веселії села (Т. Шевченко).

3. кого, що, ким, чим, перен. Повністю охоплювати, оволодівати (про думки, турботи, почуття і т. ін.).

Чим гірше було навкруги, чим більше надії хліборобів в'яли, тим більш Андрія опановували мрії про фабрику (М. Коцюбинський);

Жалість не може заглушити радісного, хвилюючого почуття, що опановує всю його істоту (О. Донченко);

Його перестрівали люди, а він і не бачив їх, – так опанували його думки (Б. Грінченко);

Всіма опанував піднесений настрій, бо ніщо сьогодні вже не загрожувало життю, страшне пекло бою відгуркотіло (О. Гончар).

◇ (1) Опано́вувати / опанува́ти себе́ (рідко собо́ю) <�рідко Запану́вати над собо́ю> – долати вияв почуттів, емоційне піднесення, переживання і т. ін.; заспокоюватися.

[Евфрозіна:] Та що ти кажеш?! (На хвилину німіє з дива та обурення, потім опановує собою) (Леся Українка);

Професор не знав, чи піддаватися свойому [своєму] гнівові.., чи запанувати над собою і обернути все в жарт (А. Кримський);

– Так сидіти і не тікати... – Постояв якусь мить, опанував себе й повернувся на своє місце (І. Багряний);

Катерина повагом сіла, сердита на саму себе, що відразу не опанувала себе (С. Журахович).